Прийняв вогонь на себе: мати вінничанина Юрія Яновича розповіла про його останній бій
Вінничанин Юрій Янович, майстер спорту, тренер і боєць спецпідрозділу «Артан» Головного управління розвідки Міністерства оборони України, загинув 25 вересня у віці 37 років. Ціною власного життя він урятував побратимів.
Про це в програмі «Серце матері» на телеканалі ВІТА ТБ розповіла мати захисника Лариса Янович.
Це мій обов'язок, я маю захищати Батьківщину, родину, місто, — переповідає мати слова сина.
Юрій Янович народився у Вінниці, у третьому пологовому будинку. Змалку він зростав дуже активним і чуйним хлопчиком: із шести років займався народними танцями, а згодом захопився плаванням і веслуванням. Його тренерами стали Володимир і Петро Петренки.
Після шкільного ліцею Юрій вступив на факультет фізичного виховання і спорту Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Згодом він здобув звання майстра спорту, тренував дітей і регулярно організовував водні туристичні сплави та змагання на каяках у Сокільці, Мегії та Карпатах.
Найбільшою пристрастю Юрія, крім спорту, була родина. Він виховував двох доньок — Маргариту 2010 року народження та Варвару 2019 року народження.
Він був божевільний батько, я вам точно можу сказати. Настільки любить своїх дітей, настільки з ними займався! Він по життю був такий активний, і діти такі активні, — згадує Лариса Янович.
Від тероборони до спецоперацій розвідки
З початком повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року Юрій без вагань став на захист рідної землі. Перші 3–4 місяці він служив у теробороні, а потім перевівся до 120-ї бригади в Жмеринці. Там опанував фах артилериста та воював на Харківському напрямку під Ізюмом і на Запорізькому напрямку.
У січні 2023 року вінничанин пройшов відбір до спецпідрозділу «Артан». У його складі він брав участь у надскладних і ризикованих операціях, зокрема в Бєлгородській та Курській областях, а також провів 22 дні на острові Зміїний.
Попри смертельну небезпеку, Юрій завжди заспокоював матір гумором.
Мама, не переживай, шапка вдягнута, накормлений, тепло вдітий — усе добре, — пригадує його слова Лариса Янович.
А перед поїздкою на Зміїний він просто сказав матері, що їде у «відпустку погуляти».
Останній бій на кордоні
24 вересня Юрій востаннє поговорив із матір'ю. На наступне завдання він іти не мав, але добровільно замінив побратима, у якого боліло коліно.
Група виконувала завдання в прикордонній зоні Сумської області й потрапила у ворожу засідку. Сапер, який ішов першим, дістав поранення. Щоб хлопці змогли евакувати пораненого, Юрій прийняв увесь вогонь противника на себе. Відстрілюючись і відтягуючи увагу ворога, він підірвався на міні та отримав важке поранення.
Вінничанин опинився в оточенні під щільним нальотом ворожих дронів. Побратими обіцяли його витягнути й просили лише пояснити, де він. Юрій відповів, що звідти його вже не дістануть, бо літають дрони. Коли йому порадили в разі чого здатися, воїн відмовився.
Ні, я здаватися не буду, я буду відбиватися до останнього, — переказує Лариса Янович слова сина, які почули побратими.
Юрій увімкнув гучний зв'язок на рації, попросив побратимів слухати й попрощався з ними, продовжуючи бій до останнього подиху. 25 вересня воїна не стало.
8 місяців невизначеності та пам'ять про Героя
Росіяни забрали тіло загиблого спецпризначенця й утримували його 8 місяців. Лише на початку квітня тіло Юрія вдалося повернути додому під час обміну.
На фасаді вінницького шкільного ліцею, де навчався Юрій Янович, відкрили меморіальну стелу пам'яті випускників-героїв. Його мати активна в громадському житті та бере участь у заходах «Ангели спорту» й меморіальних акціях розвідки.
Мені дуже важливо зберегти пам'ять про Юру. Такі акції пам'яті дуже важливі для нас усіх, щоб ми ніколи про них не забували, бо вони дійсно герої. Мене на плаву тримають мої онуки та діти — це продовження Юри, — підсумовує мати Героя.
Нині в регіоні продовжують розбудову мережі осередків та просторів підтримки для допомоги ветеранам, чинним військовим та родинам полеглих захисників.
