Вишнева свинина та індичка з апельсином: вінницький ветеран отримав 1,5 млн грн на виробництво джерків

Вінницький ветеран Сергій Колумбет розвиває власне виробництво сушеного м’яса та тонких ковбасок під маркою М’яско ToGo. Стартові кошти він отримав, перемігши в грантовій програмі.

Про це 25 жовтня інформує ВІТА ТБ посилаючись на Український ветеранський фонд.

Я кажу: «Я ще не готовий. У мене немає пакетиків, у мене немає нічого». Проте на вечір мої перші продажі були в пакетику, і на листочку із зошита від руки була підписана назва, — згадує Сергій Колумбет.

Свої перші джерки він продав без красивого пакування, етикеток і налагодженої логістики. Покупці скуштували сушене м’ясо на дегустації й одразу захотіли його замовити, хоча сам підприємець до продажів тоді ще не готувався.

Нині ветеран виготовляє близько восьми видів джерків, купує нове обладнання, нарощує обсяги, налагоджує співпрацю з магазинами та допомагає війську. А між першим пакетом із рукописною назвою й нинішньою справою — війна, важке поранення, ампутація, пошук себе й перемога в конкурсній програмі «ВАРТО БІЛЬШЕ».

З Польщі — одразу до війська

Сергій народився на Київщині, а з шести років живе на Вінниччині. За його словами, навчання супроводжує його майже все життя: школа, армія, бізнес-школи, а віднедавна — й Київська школа економіки.

Військовий шлях він почав у 2014 році: 20-річним вирішив, що потрібен на фронті, і служив у 93-й окремій механізованій бригаді «Холодний Яр» на Донеччині. У 2015-му звільнився, взявся вирощувати овочі, а взимку їздив на заробітки до Польщі.

Утретє Сергій поїхав туди в січні 2022 року. Дізнавшись 24 лютого про початок повномасштабного вторгнення, одразу вирушив додому.

Я жартую, що, напевно, один із небагатьох у батальйоні можу офіційно довести, що доброволець: одного дня перетнув кордон, а наступного вже був у війську, — розповідає ветеран.

Він долучився до 79-ї окремої десантно-штурмової бригади й знову воював на Донеччині. 22 березня 2024 року внаслідок танкового обстрілу Сергій дістав важке поранення.

«Я не розумів, що буду робити далі»

Після поранення на нього чекали реабілітація, протезування й потреба заново налаштувати щоденне життя. Найскладнішим було питання, чим займатися далі.

Я працював фізично й думав: фізично працювати вже не зможу. А потім почав себе налаштовувати, що все-таки маю нормально ходити, нормально функціонувати й повернутися, можливо, не до такого активного, але до активного життя, — каже Сергій.

Однією з точок повернення для нього став Veteran Hub, де він певний час працював менеджером, а ще — грантова підтримка. Перший грант від Українського ветеранського фонду, на піцерію, Сергій не виграв. Але сприйняв це як досвід і продовжив подаватися, радячи те саме іншим ветеранам.

Мене оцінювали люди, які вже 15–20 років у бізнесі й щось у цьому розуміють. Може, заявка й була класна, але люди її не зрозуміли. Значить, треба написати зрозуміліше, податися ще раз і виграти, — пояснює він.

Замерзлий горіх і п’ять видів олії

Згодом разом із побратимом Сергій отримав грант на переробку волоського горіха. У бізнес-плані головним ризиком вони зазначили те, що горіх може померзнути, — і того ж року саме так і сталося.

Три ночі ветеран шукав вихід і вирішив робити олію холодного віджиму. За власні кошти купив прес, переробив горіхи та отримав перші десять літрів олії. Розлив її в пляшки, замовив етикетки й виставив на продаж в інтернеті. Покупці почали запитувати ще й про лляну та гарбузову, тож згодом асортимент виріс до п’яти видів олії.

Ідея джерків з’явилася ще на фронті. На позиції все доводиться нести на собі, тож кожен зайвий кілограм важить. Сергій часто брав із собою сушене м’ясо.

Щоб взяти тушонки в банках на п’ять днів — це велика вага. А нам усе це ще сім кілометрів нести, плюс боєприпаси й багато іншого. А береш два кілограми джерків — і тобі вистачає на п’ять днів, — згадує ветеран.

До цієї ідеї він повернувся, коли стартувала програма «ВАРТО БІЛЬШЕ» Українського ветеранського фонду Міністерства у справах ветеранів. Проєкт доопрацював з урахуванням зауважень експертів: планував робити джерки з курятини, свинини та кролятини, а також кабаноси, згодом додав індичку. Цього разу заявка перемогла, і підприємець отримав 1,5 млн грн на запуск у Вінниці виробництва М’яско ToGo.

50 кілограмів м’яса на маринади

Сергій не хотів, щоб продукт купували лише через позначку «ветеранський бізнес» — для нього принципово, аби покупці повертались насамперед за смаком. Тому він довго експериментував із маринадами.

Я зіпсував близько 50 кілограмів м’яса на цих маринадах, поки ми їх зробили. Вишневу я мав зробити сто відсотків, бо ми з Вінниці, а у Вінниці навіть є мікрорайон Вишенька, — розповідає підприємець.

Серед готових смаків — вишнева свинина, курка з лимоном та індичка з апельсином. У планах — індичка лайм-чилі, курка манго-чилі, кролик з яблучним соком та інші поєднання. Маринади готують із натуральних складників: меду, гірчиці, перцю, соків і спецій без зайвих домішок.

Рецептури ветеран розробляє сам. Поки виробництво невелике, він одночасно і технолог, і пакувальник, і продавець на ярмарках. Коли обсяги зростуть, команда планує наймати працівників.

Від ярмарків — до великих замовлень

Перші партії сушили на одному невеликому дегідраторі, а тепер їх уже сім, і підприємство готується розширювати виробництво. Джерки продають на ярмарках та через Instagram. Нещодавно з’явився й потенційний великий партнер, пов’язаний зі спортивною аудиторією.

Заходити одразу у великі торговельні мережі Сергій не поспішає: масштабуватися треба так, щоб великі замовлення та відтермінування платежів не спричинили касового розриву.

Безбар’єрність на етикетках і джерки для військових

Ветеран заснував громадську організацію «Гарантія єднання», що працює з темою безбар’єрності, і став національним амбасадором проєкту «Рух без бар’єрів». Організація долучається до перевірки доступності Вінниці та реалізує власні інклюзивні проєкти.

Ми хочемо через етикетки пояснювати, чому безбар’єрність важлива. Наприклад, говорити підприємцям про працевлаштування людей з інвалідністю. А людям — про те, що безбар’єрність потрібна не лише людям з інвалідністю, а й, наприклад, мамам із дитячими візочками, — каже Сергій Колумбет.

На ярмарках діє акція «Купи джерки воїну»: покупець може взяти пачку собі й оплатити ще одну чи кілька для військових. Наприкінці місяця команда збирає ці пачки, додає продукцію від себе та відправляє на фронт. Окремо Сергій і далі допомагає побратимам.

Підприємництво ветеран не романтизує: виграний грант для нього — лише один з етапів, за яким ідуть закупівлі, звітування, виробництво, пошук покупців і десятки щоденних рішень. Так само спокійно він ставиться й до невдач.

Якщо ветеран не виграв грант — це не означає, що все, невдача. Значить, щось не допрацював. Спробували два рази — не вийшло, треба спробувати третій. Здатися — найлегше. А до своєї мрії треба йти, — наголошує Сергій.