Перша клієнтка прийшла через 10 днів: як миколаївська тату-майстриня розпочала справу у Вінниці
Майстриня Вікторія наприкінці липня 2022 року виїхала з Миколаєва до Вінниці через постійні обстріли. З собою вона мала лише три дорожні сумки з інструментами. У Вінниці вона побудувала власну тату-студію.
Про це 1 листопада інформує ВІТА ТБ.
Я за освітою технолог продукції тваринництва — це взагалі не творча професія. Але вже на третьому курсі зрозуміла, що хочу поєднати своє життя з чимось творчим, і вирішила займатися татуюванням. Мені треба було обирати напрямок, у якому зможу рухатися, розвиватися та отримувати достойну заробітну плату, — пригадує Вікторія.
Вікторія зростала у Миколаєві у творчій атмосфері й робила перші кроки у бізнесі. Батьки не мали великих статків, але робили все для щасливого дитинства дівчини та її молодшого брата. Після школи вона здобула практичний фах, проте вже під час навчання зрозуміла, що її покликання — мистецтво.
Першим поштовхом до татуювання стала спонтанна ідея та саморобна тату-машинка батька. Перші експерименти дівчина проводила на собі та найближчих людях.
Близько 80% — це татуювання на моєму тілі, які сама собі зробила. Також моделями були тато й мама, на яких вчилася. Вони сприйняли це абсолютно позитивно, адже батьки в мене дуже сучасні, — розповідає дівчина.
Для постійної роботи майстриня обрала один із найскладніших напрямків — жіноче мінімалістичне татуювання з тонкими лініями, яке вимагає хірургічної точності. Перший досвід роботи на подрузі тривав три години й супроводжувався шаленим хвилюванням.
Перші татуювання 100% невдалі, особливо якщо ти переживаєш. Всередині все труситься, ти просто не можеш опанувати себе у цей момент, — ділиться згадками майстриня.
Ранок 24 лютого та місяці в очікуванні
Вікторія поступово формувала клієнтську базу та поєднувала роботу з навчанням, але ранок 24 лютого 2022 року змінив усе. Дівчина мешкала біля залізничного вокзалу у Миколаєві, де прокинулася від перших вибухів.
Прокинулися дуже рано через вибухи. Спочатку я не хотіла вірити й думала, що це вагони стикаються біля вокзалу, але коли побачила заграву та приліт, зрозуміла реальність. Одразу подзвонила батькам, моєю захисною реакцією було друкувати ескізи на сьогодні, адже я мала працювати, — розповідає Вікторія.
Того ж дня родина виїхала до села у Миколаївській області, де провела пів року під постійною загрозою обстрілів, із порожніми полицями в магазинах і життям на заощадження. Після чергового сильного обстрілу міста наприкінці липня Вікторія вирішила їхати далі — до Вінниці.
Коли перший раз приїхали, я плакала дуже сильно. Було образливо, що деякі люди не розуміють, наскільки це боляче — залишати своє не з власної волі. У мене була сильна істерика, нічого не виходило, хотіла назад, — зізнається дівчина.
Перші кроки у Вінниці та підтримка містян
Вінниця зустріла переселенців тишею, а усе минуле життя Вікторії вмістилося у три дорожні сумки, де найціннішим були робочі інструменти. Вже за кілька днів дівчина знайшла недорогий кабінет, де довелося починати з нуля.
Щукали невелике й недороге приміщення, бо починали з нуля. Коли трохи закріпилися, батьки відправили мені поштою з Миколаєва кушетку. Спочатку було страшно її переправляти, бо якби нічого не вийшло, довелося б повертатися, — пригадує Вікторія.
Перша клієнтка прийшла на сеанс уже через 10 днів після приїзду, і це знайомство переросло у дружбу. За словами дівчини, вінничани зустріли її з великим співчуттям, але без принизливої жалості. Для просування послуг майстриня шукала моделей через соцмережі, швидко запустивши «сарафанне радіо».
Татуювання як психотерапія та амбітні мрії
Сьогодні для Вікторії тату-студія — це не лише робота, а й особливий простір довіри для жінок.
В цілому татуювання — це не тільки про малюнок, а й маленький сеанс психотерапії, коли людина може прийти, виговоритися та відчути емоції через біль, — зазначає дівчина.
Нині майстриня бере участь у всеукраїнських тату-фестивалях і прагне здобути статус топового фахівця у своїй галузі. Вона закликає всіх, хто опинився у складних обставинах, не сидіти склавши руки й пробувати розпочати власну справу.
Бездіяльність — це набагато гірше, вона тебе добиває. Ми ризикнули, переїхали сюди й розпочали власну справу. Це дуже страшно, ти їдеш у невідомість, але я рекомендую все одно пробувати створювати щось своє, — радить Вікторія.
Два міста біля одного Південного Бугу
Вінниця на берегах Південного Бугу стала для миколаївчанки справді рідним містом.
І в Миколаєві, і у Вінниці протікає Південний Буг. Обидва міста мені дійсно схожі: гуляючи вуличками Вінниці, я знаходжу куточки з Миколаєва й відчуваю рідне. А коли ми їдемо з Миколаєва назад, я завжди кажу: все, їдемо додому, — підсумовує дівчина.
