Мозаїки з прихованим синьо-жовтим прапором: які таємниці зберігають фасади Вінниці
Вінниця за роки незалежності пройшла масштабний шлях трансформації, перетворившись із пострадянського промислового центру на сучасне європейське місто. Як розширювалися межі міста, чому радянські плани ледь не знищили історичне Старе місто та які таємниці приховують вінницькі мозаїки.
Про все це у спецефірі ВІТА ТБ до Дня незалежності розповів головний архітектор Вінниці Євген Совінський.
Вінниця завжди росла та змінювалася як живий організм. Ті мікрорайони, які сьогодні є абсолютно звичними для кожного містянина, ще відносно нещодавно мали статус окремих населених пунктів. Зокрема, вінничани старшого покоління добре пам'ятають часи, коли Пирогово було окремим селом. Схожий шлях інтеграції пройшли П'ятничани та Тяжилів, який згодом перетворився на великий житловий мікрорайон міста.
Процес територіального розширення активно продовжується й у наші дні. Після незначного розширення меж у 2015 році місто здійснило історичний крок — сформувало велику об'єднану територіальну громаду. До складу «Великої Вінниці» увійшли сім навколишніх населених пунктів, які наразі об'єднані комплексним просторовим планом розвитку. Цей стратегічний документ визначає, де будуть прокладені нові транспортні артерії, де з'являться житлові квартали, а де розвиватиметься виробництво на десятиліття вперед.
Прикладом того, як масштабні транспортні магістралі на століття вперед закладають каркас міста, є розвиток вулиці Келецької, колишня назва якої — Спартаківська. Вона розбудовувалася поетапно: від перехрестя з вулицею 600-річчя до Космонавтів, далі до Юності й аж до нинішнього дев'ятого мікрорайону Вишеньки. Уже в сучасний період відбулося логічне продовження цієї магістралі в бік Барського шосе, де облаштували коловий рух та закільцювали трамвайний маршрут №2, що раніше курсував складними петлями.
Також поступово змінюється вигляд уже наявних магістралей. Зокрема, масштабна реконструкція вулиці Замостянської дозволила замінити аварійні дерева новим зеленим каркасом. Сьогодні молоді дерева вже підросли та дарують вінничанам комфортну тінь для відпочинку.
Врятоване Старе місто та міст через залізницю
Сучасний генеральний план міста багато в чому змушений маневрувати у межах спадщини радянської доби, коли місто проєктувалося під зовсім інші економічні та суспільно-політичні реалії. Проте Вінниця історично вміла відстоювати свою самобутність. Ще у 1895 році міська громада разом з урядовцями спільно виступила проти нав'язаного імперською владою «регулярного плану», який намагався переформатувати історичний центр міста у жорстку паралельно-перпендикулярну сітку вулиць.
Іншим критичним моментом став радянський генеральний план 1970-х років, розроблений під керівництвом тодішнього головного архітектора Володимира Стуканюка. Цей документ мав суто індустріальний характер. Зокрема, він передбачав будівництво мосту в створі вулиці Скалецького. Проте за цим проєктом приховувалася загроза: для прокладання мосту та спорудження нового гігантського заводу великої техніки планувалося знести половину приватного сектору історичного Старого міста та відселити мешканців.
На щастя, цим планам не судилося здійснитися — завод так і не збудували, відселення та знесення скасували. Завдяки цьому Вінниця сьогодні має унікальний прекрасний зелений масив Старого міста в самому середмісті.
Сьогодні пріоритети міської інфраструктури кардинально змінилися. Оскільки залізниця та Південний Буг розділяють місто на частини, створюючи транспортні перепони, стратегічним проєктом став пошук ресурсів на будівництво нового шляхопроводу над коліями в районі вулиці Янгеля. Цей «прокол» покликаний розвантажити транспортну мережу, вдихнути нове життя у промислові зони між Тяжиловим та ближнім Замостям та підхопити транспортні потоки.
Повернення простору громаді: нове життя Європейської площі
Процеси деколонізації та декомунізації дозволили Вінниці переосмислити та повернути собі ключові міські локації. Найбільш показовим прикладом є трансформація Європейської площі у самому середмісті біля Вежі.
Тривалий час тут розташовувався меморіал, який потребував переосмислення. Він отримав нове життя на вулиці Київській, де історично належить бути військовим похованням. Там упокоїлися 4500 осіб, а на стелах пам'яті збережено 6500 імен вінничан. Сама ж площа знову стала відкритим публічним простором. Тепер на території колишнього міського саду облаштовано прекрасний газон, де вінничани відпочивають на пледах, грають у бадмінтон чи волейбол та проводять культурні заходи, такі як книжковий фестиваль «Букфест».
Про те, як саме відбувалося перенесення меморіальних плит на вулицю Київську, раніше розповідав і сам Євген Совінський — після презентації проєкту оновлення зони пам'яті Меморіалу Визволення.
Шифри на стінах: радянські мозаїки як приховане українське мистецтво
Декомунізація у Вінниці проходить виважено, з чітким розмежуванням тоталітарної пропаганди та мистецької цінності. Завдяки спільній роботі Музею Вінниці, департаменту архітектури, громадських організацій та волонтерів, починаючи з 2020 року в місті створили унікальний каталог вінницьких мозаїк.
Усі об'єкти пройшли ретельну фільтрацію через державне законодавство, що дозволило Вінниці першою в Україні взяти на облік та внести до списків національної культурної спадщини абсолютно всі вцілілі мозаїчні комплекси — загалом близько 18 об'єктів.
Як пояснює Євген Совінський, мозаїка у 1970–1980-х роках стала для українських митців інструментом боротьби із сірістю радянського модернізму. В умовах дефіциту кольорових матеріалів мозаїчна смальта художнього комбінату дозволяла створювати кольорові акценти на фасадах. Дивовижно, але під виглядом радянського мистецтва художники кодували національні символи. Вдивляючись у ці мозаїки сьогодні, можна розгледіти приховані синьо-жовті кольори українського прапора, українську літеру «І», зображення історичних вінницьких Мурів та навіть образ Свято-Миколаївського храму на Старому місті, що було сміливим викликом для радянської цензури.
Бізнес та історична спадщина: «танець для двох»
Останніми роками Вінниця відновила свої повноваження у сфері охорони культурної спадщини від держави. Створене містом Бюро охорони культурної спадщини здійснює регулярний моніторинг історичних будівель, розкриває забуті біографії видатних вінничан та повертає місту його ідентичність. Прикладом успішного повернення історичних просторів громаді стало відкриття Білої зали міської думи.
Проте значна частина історичних споруд сьогодні перебуває в оренді чи власності підприємців — там працюють кафе, магазини та офіси, а в деяких будинках продовжують жити звичайні вінничани. На думку головного архітектора, це абсолютно природний процес, адже будівля залишається живою лише доти, доки в ній відчиняються двері та вікна. Без присутності людини, опалення та належного догляду старовинна архітектура швидко руйнується.
Співпраця міста та приватних власників — це «танець, який танцюють удвох». Історичний статус будівлі не є тягарем, а навпаки — створює додану вартість та капіталізує нерухомість, залучаючи більше клієнтів завдяки справжній історії та легендам. Фахівці БОКС активно працюють з підприємцями, пояснюючи, як правильно доглядати за пам'ятками архітектури, щоб уникнути надмірного втручання та несмаку.
Рішення, які закладаються у просторовий та культурний розвиток міста сьогодні, визначать обличчя Вінниці на наступні 20–30 років. Головне завдання — зберегти коріння та ідентичність міста для майбутніх поколінь. Про історію розбудови Вінниці Євген Совінський раніше розповідав і на ексклюзивних екскурсіях для мешканців та гостей міста.
