«Я втратила всесвіт»: мати Героя України з Вінниччини Валентина Климчука про сина, який загинув на фронті
У селі Стадниця під Вінницею одна з вулиць тепер має назву Воїнів Климчуків. На ній зростали дядько та племінник Віталій і Валентин Климчуки, які з інтервалом у три тижні загинули на фронті. Валентин Климчук із позивним «Руна» посмертно став Героєм України: він урятував побратимів ціною власного життя.
Про це 11 листопада в програмі «Серце матері» на телеканалі ВІТА ТБ розповіла Олена Климчук, мати Героя України Валентина Климчука.
Я 24 лютого впала на коліна і почала просити його, щоб він нікуди не йшов. А він каже: «Мамо, якщо ми їх там не зупинимо сьогодні, завтра вони будуть тут вдома. Як вони будуть над тобою знущатися чи над братом, чи над батьком — я не зможу на це дивитися, я мушу йти», — пригадує Олена Климчук.
Валентин Климчук народився у Вінниці 25 лютого 1996 року. Коли хлопчику було чотири роки, родина переїхала до села Стадниця. Змалку він відрізнявся працьовитістю, любов'ю до тварин та читання. За словами матері, «Кобзар» Тараса Шевченка хлопець перечитав понад сто разів, а його батько навіть зробив собі на грудях татуювання з портретом Кобзаря.
Після школи Валентин здобув освіту у Вінницькому вищому професійному училищі № 5, де опанував п'ять спеціальностей, зокрема газоелектрозварювальника. Закінчивши училище у 2014 році, 18-річний хлопець активно займався спортом і вже 4 серпня пішов до лав Збройних сил України.
Морська піхота та АТО
Він потрапив до морської піхоти і з листопада 2014 року виконував завдання в Широкиному. Валентин став першим у рідному селі, хто пішов в АТО, та брав участь у визволенні й обороні Маріуполя, за що отримав військову медаль.
Звільнившись зі служби у серпні 2017 року, Валентин пройшов складний період психологічної адаптації. Згодом він сам почав допомагати іншим побратимам повернутися до цивільного життя: забирав їх до себе додому в Стадницю, спілкувався, ходив із ними до лісу та на ставок. Паралельно він працював інструктором, навчаючи військовослужбовців виживання в екстремальних ситуаціях.
Власна справа та мрії про майбутнє
Попри пережите, юнак прагнув розвиватися: вступив одразу до двох вінницьких вишів, педагогічного та аграрного університетів. У Стадниці Валентин збудував теплицю, вирощував городину та мікрозелень, сам шукав збут по магазинах і супермаркетах Вінниці. Хлопець мріяв купити землю в селі, побудувати свій будинок і створити сім'ю після того, як міцно стане на ноги.
Повномасштабне вторгнення та останній бій
25 лютого 2022 року, у день свого 26-річчя, Валентин вирушив на захист України. Напередодні виїзду відбулася вирішальна розмова з матір'ю, яка просила його залишитися.
Валентина направили в Миколаївську область. На фронті «Руна» завжди брав на себе найважчі завдання, оберігаючи побратимів, які боялися найбільше. Він говорив: «Той, хто так боїться, той перший гине. Я краще сам піду».
Під час бойових дій боєць підірвав два ворожі бліндажі, здобув секретні документи противника та захопив ворожу вантажівку «ГАЗ» із боєприпасами, пригнавши її в тил українських сил. При цьому він залишався винятково скромним і не шукав слави.
12 липня 2022 року під час важкого штурму в українських воїнів закінчувалися набої. Валентин Климчук забрав кулемет у ліквідованого окупанта й до останнього прикривав відхід групи. Захисник ішов останнім і врятував життя всім своїм побратимам, однак сам загинув від кулі ворожого снайпера.
На похорон воїна приїхали його бойові товариші. Вони плакали й казали матері:
Він прораховував усі ходи так, щоб зберегти хлопцям життя, — згадує слова побратимів Олена Климчук.
Звання Героя України Валентину Климчуку присвоїли посмертно. Олена Климчук ділиться невимовним болем утрати:
Я втратила всесвіт. Втратила дитину, друга, батька, вчителя... Мене поховали разом із ним. Якби Господь Бог дозволив, я б ні на мить не задумуючись помінялася б зі своєю дитинкою місцями, тільки щоб він жив, — каже мати захисника.
Пам'ять, коти-ветерани та слово, дане синові
Після загибелі Валентина його дівчина також мобілізувалася до лав Збройних сил України. З передової вона привезла Олені Климчук двох поранених котів, яких мати називає своїми «янголятами» та «дітками-ветеранами».
Мати Героя України нині тримається завдяки невтомній праці та допомозі фронту: жінка готує домашні закрутки для бійців, допомагає закривати збори на тепловізори й генератори та доглядає синову теплицю.
Тоді як ми його проводжали під військкоматом, він у мене тільки одне єдине попросив: мама, дай слово, що ти будеш доглядати теплицю, будеш продовжувати справу... Я буду тримати її до останнього подиху, бо дитині пообіцяла і дала слово, — розповіла Олена Климчук.
