Пішов на фронт 24 лютого і загинув під Іванівкою: у Вінниці ховають водія евакуаційної машини 120-ї бригади
У Вінниці прощаються з воїном Олександром Хвостицьким із позивним «RAL». Він пішов захищати Україну в перший день повномасштабного вторгнення і загинув у грудні 2024 року на Донеччині.
Про це 7 жовтня інформує ВІТА ТБ посилаючись на Вінницьку міську раду.
Виконував бойові завдання на посаді водія евакуаційної машини у лавах 120-ї окремої бригади територіальної оборони. Олександр рятував побратимів у найгарячіших точках цієї війни – від Херсона та Харкова до Бахмута, Ізюма та Торецька, — йдеться у повідомленні.
Серце Захисника зупинилося 14 грудня 2024 року під час у бою на Донеччині біля села Іванівка Краматорського району. Олександрові було 42 роки.
Командування бойового підрозділу не раз відзначало воїна за відвагу на передовій. Серед його нагород — медаль Командувача Сил територіальної оборони «За вірну службу» III ступеня та медаль Київського міського голови «Честь. Слава. Держава».
Побратими досі важко переживають втрату. За словами дружини загиблого Ірини, заради доставки боєприпасів і евакуації поранених Олександр був готовий на все й часто робив те, що здавалося понад людські сили.
На передовій Олександра знали як водія від Бога. Казали, що такої майстерності, помноженої на відвагу, ніколи раніше не бачили. Щоб витягти поранених з-під обстрілу, він не зупинявся ні перед чим: розбирав стіни, прикривав собою і знову йшов у саме пекло… На його рахунку сотні врятованих життів. Здавалося, за неймовірну сміливість кулі його оминали, дозволяючи щоразу повертатися з бою майже неушкодженим. На жаль, під час останнього виїзду удача залишила Олександра, — згадує Ірина.
Монтажник із Вінниці, батько двох доньок
Олександр Хвостицький народився 9 квітня 1982 року у Вінниці. Базову освіту здобув у середній школі №32, після чого опанував фах механіка у професійно-технічному училищі №1.
До війни чоловік працював монтажником у фірмі, яка виготовляла та встановлювала металопластикові конструкції. Разом із дружиною виховував двох доньок — зараз їм 20 і 14 років.
Усе своє життя Олександр був щирим патріотом рідної землі – справжнім і відданим. Його головною мрією була вільна і сильна Україна, де діти ростимуть у безпеці, зможуть реалізовувати себе та вільно мандрувати краєм. 24 лютого 2022 року, прокинувшись о 6-й ранку, побачила Олександра одягненим, а поруч стояв зібраний рюкзак. Помітивши мій розгублений погляд, чоловік лише тихо сказав: «Війна почалася. Я маю йти. Це мій обов’язок», — розповідає дружина полеглого Героя.
Де попрощаються з воїном
Поховають воїна об 11:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Земляки висловили співчуття рідним і близьким загиблого та закликали шанувати пам’ять полеглих Захисників України.
