Козлики й півні з рогози: майстриня з Вінниччини ціле літо створювала фігури для виставки
У сусідніх селах Щітки та Писарівка на Вінниччині понад чверть століття плекають рогозоплетіння. Промисел, що понад 250 років тому почався зі звичайного побутового кошика, у 2023 році увійшов до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Про це 18 жовтня інформує ВІТА ТБ.
В основному нам потрібно заготовити рогозу «Бондарку» — така м'яка рогоза. А є в нас ще «кругла», тут на цій території спеціально є два сорти, щоб можна було їх порівняти. «Бондарка» дозріває пізніше за круглу рогозу, і якщо її зібрати зарання, то листя дуже всихає, — пояснюють майстрині.
Заготівля рогози тут нагадує справжні обжинки на водоймі. Рослину зрізають наприкінці літа або на початку вересня, зазвичай після Спаса, поки стебло ще міцне й еластичне. Керують процесом народна майстриня Галина Заєць і завідувачка місцевого клубу Надія Мусієнко. Поки чоловіки впорядковують берег, жінки з ножами йдуть у зарості.
«Бондарка» має широке листя, «кругла» — вузьке. Найціннішою частиною рослини вважають «світлость» — нижню білу частину стебла, де листочки ще не роз'єдналися. Вона м'яка, дуже міцна й найкраще підходить для витончених робіт.
Рогоза, що чекає цілий рік
Зрізаний урожай перевозять на подвір'я майстрині й розкладають просто по городу та біля винограду. Сушіння триває від двох до чотирьох тижнів залежно від погоди: під сонцем рослина віддає вологу й із соковито-зеленої стає золотисто-жовтою.
Висушену рогозу сортують, складають під навіси чи в теплиці й беруть у роботу лише наступного року. Перед плетінням сухостій лущать, розділяють на окремі осередки й замочують у воді, щоб повернути йому гнучкість.
Від кошиків до фігур тварин
Сьогодні майстри плетуть:
- овальні великодні кошики;
- капелюхи;
- вишукані сумки;
- фігурки людей і тварин.
До об'ємних скульптур підштовхнула підготовка до виставки «Мистецтво одного села» в обласному центрі народної творчості та в Києві. Представниця осередку народної творчості Тетяна Цвігун тоді попросила Галину Заєць зробити «що-небудь цікавеньке».
Думаю: ну що таке зробити? І вирішила додавати фігури. Зробила одну, другу — козликів, потім півня... Працювала над ними ціле літо, — пригадує Галина Заєць.
У рогозоплетіння майстриня прийшла 35 років тому, коли працювала художницею-оформлювачкою, а промисел був під загрозою зникнення. Вона очолила шкільний гурток і разом із дітьми почала відроджувати ремесло.
З того часу я просто вчилася разом з дітьми, була хіба що на крок від них попереду. Коли беру рогозу — для мене це свято і відпочинок. Навіть якщо фізично втомлюєшся, бо треба докласти силу і посидіти в одному положенні кілька годин, це така радість і задоволення, що від жодної іншої роботи такого немає. З усіх природних матеріалів рогоза найбільше цікава, бо дає можливість зробити буквально будь-який виріб, — ділиться народна майстриня.
Як ремесло переходить до молоді
Завдяки клубній системі, освітянам і майстрам рогозоплетіння стало мистецтвом, яке охоче переймають діти. Вчитися плести з рогози починають уже з 3–4 класу.
Я почала займатися рогозою з четвертого класу. Сумочку подарувала мамі, а килимки залишила собі під стіл. Я думаю, що зараз потрібно цінувати те, що робили наші предки — бабусі, дідусі, прабабусі та наші батьки, — розповідає вихованка гуртка.
Інший вихованець пройшов шлях від школяра до майстра й тепер сам навчає інших.
Я ходив на гурток рогозоплетіння з 4-го по 11-й клас. Зараз самостійно проводжу майстер-класи у різних організаціях. Перший виріб, який у нас пропонується усім — це підставочка «шашечка». Запам'ятав точно її розміри — 11,8 на 20,2 см, бо ходив тоді з лінійкою і міряв! Перше відчуття було — кайф, і це дало мені мотивацію рухатися далі, — каже юнак.
Традиція живе не лише в родинах, а й на обласному рівні. Щорічний етновікенд «Заплетемо рогозу» став знаковим культурним фестом Вінниччини й збирає майстрів і поціновувачів народної творчості з усієї країни. Майстри запрошують усіх охочих завітати до Щіток і Писарівки та відкрити для себе традиції рогозоплетіння.
