«Не боляче, бо не страшно»: філософія медиків підземного військового стабілізаційного пункту

Військові медики 106-ї бригади територіальної оборони облаштували унікальний стабілізаційний пункт у підземних катакомбах червоної зони — всього за кілька кілометрів від ворожого кордону.

Журналісти вінницького телеканалу «ВІТА» у рамках програми «Один день» поспілкувалися з автором проєкту «Антропія» Віталієм Ковачем, який особисто побував на передовій і зафільмував роботу медиків.

Стабілізаційний пункт, облаштований військовими власноруч у підземеллі, вражає продуманістю до найменших дрібниць: якщо не знати, що вгорі літають ворожі дрони й точаться бойові дії, його легко сплутати зі звичайною операційною цивільної лікарні. Тут самостійно проклали систему водовідведення, каналізацію з насосами, підвели централізоване водопостачання та встановили сантехніку.

Підземна операційна є спільним пунктом для 106-ї та 101-ї бригад територіальної оборони, створеним за розпорядженням 18-го корпусу на стику двох батальйонів. Вона повністю укомплектована обладнанням для проведення найскладніших маніпуляцій та порятунку важкопоранених бійців:

• два операційні столи та монітори;
• два кисневі концентратори та дихальне обладнання;
• генератори для автономного живлення;
• холодильники й морозильні камери для зберігання плазми крові, а також прилади для підігріву медичних розчинів.

Через вогкість підземелля медикам доводиться постійно опалювати приміщення, інакше стіни починають текти, а медичне майно псується від вологи. Окрім операційної, тут є повноцінний господарський блок: душ, пральна машина, водонагрівач і сантехніка — це доводить, що за належного бажання комфортні й стерильні умови можна створити де завгодно.

Від поранення до операційного столу за 90 хвилин

Одним із найбільших викликів на цьому напрямку є вкрай розбиті дороги: шлях від точок евакуації до найближчої лікарні через глибокі вибоїни забирає щонайменше 40–50 хвилин, адже швидка змушена їхати дуже повільно, аби не втратити колеса. Саме тому підземний стабпункт відіграє вирішальну роль — тут поранених оперативно приймають, стабілізують та готують до подальшого транспортування.

Начальник медичної служби 106-ї бригади Андрій Симиволос — колишній заступник міністра охорони здоров'я України та практикуючий хірург, який у 2022 році добровільно пішов на фронт — з нуля вибудував ефективну систему медичної евакуації. Завдяки чіткій координації час від моменту поранення бійця на «нулі» до його потрапляння на операційний стіл у госпіталі вдалося скоротити всього до півтори години.

Андрій Симиволос активно впроваджує новітні технології: через дротовий зв'язок, оптоволокно або Starlink у підземеллі працює система телемедицини, тож лікарі на стабпункті можуть оперативно підключати фахівців із великих профільних лікарень для консультації у складних випадках. Наразі начальник медичної служби тестує ще одну ідею — 3D-шоломи та спеціальні окуляри з зум-камерою й навушниками, завдяки яким досвідчені хірурги зможуть у режимі реального часу бачити операційне поле очима фронтового фельдшера та підказувати правильний алгоритм дій на відстані.

Люди-титани: історія фельдшерки Альони

Кадровий голод у медичній службі відчувається гостро, тому кожен тут працює за трьох. Серед тих, хто тримає цей медичний фронт, — фельдшерка Альона. Вона закінчила Хмельницький базовий медичний коледж, працювала в травмпункті, хоспісному та ковідному відділеннях. У 2022 році через наявність військового квитка її призвали до 106-ї бригади.

Попри здивування родини, Альона жодного дня не пошкодувала про свій вибір і зізнається, що на передовій почувається спокійніше та безпечніше, ніж у тилу.

У відпустці під час повітряної тривоги я не знаю, що робити. А тут я впевнена, що мене захистять, прикриють, а в разі чого — мої колеги мене врятують. Якщо ми сьогодні не зупинимо ворога тут, завтра він прийде до наших рідних міст, — розповіла Альона.

Щоденний порятунок життів під постійною загрозою ударів ворожих FPV-дронів і ракет вимагає від медиків колосальної стійкості. Вони зізнаються, що через постійну роботу з важкими травмами та втрати доводиться вибудовувати внутрішній цинізм як «психологічну броню», аби не з'їхати з глузду.

Проте головним орієнтиром для медиків залишається турбота про поранених. Андрій Симиволос згадує свій цивільний досвід роботи керівником дитячого діагностичного центру, де народилося гасло «Не боляче, бо не страшно» — колись ці слова промовив маленький пацієнт, а сьогодні вони стали філософією роботи всього підземного стабілізаційного пункту. Медики роблять усе можливе, щоб полегшити біль українських захисників та вирвати їхні життя з лап смерті.