Чому липень став найсмертоноснішим місяцем для цивільних за чотири роки війни

Гострі виклики безпеки на прифронтових територіях України та спроможність місцевого самоврядування реагувати на них.

Про це 27 серпня в ефірі програми «Один день» на телеканалі ВІТА ТБ говорила експертка з внутрішніх і зовнішніх політик, докторка філософії Людмила Покровщук.

Початок доби відзначився черговою повітряною атакою на Київ, під час якої уламки ворожих засобів ураження впали у Печерському районі поблизу стадіону «Динамо» імені Валерія Лобановського, пошкодивши будівлю спортивного комплексу, а також неподалік Подільського мосту.

Проте значно складніша безпекова ситуація спостерігається безпосередньо у прифронтових регіонах України, які охоплюють близько 10 областей із населенням понад 6 мільйонів осіб. Особливо критичною є ситуація у 20-кілометровій зоні від лінії фронту, де через постійні обстріли та загрози доступ міжнародних гуманітарних місій обмежений або повністю відсутній. Липень 2026 року став найсмертоноснішим місяцем для цивільного населення за понад чотири роки повномасштабної війни: зафіксовано щонайменше 437 загиблих та понад 2600 поранених. Водночас кількість атак безпілотників зросла на 60%, а під удари дедалі частіше потрапляють мирні громадяни під час виконання буденних справ — на закупах, під час польових робіт чи пересування просто неба.

Чому Україні потрібен комплексний закон про статус прифронтових територій

У червні керівник Офісу Президента Кирило Буданов порушив питання про необхідність створення єдиного комплексного закону про спеціальний правовий статус прифронтових територій, адже наявні тактичні рішення вже не працюють. Людмила Покровщук зауважила, що наявні державні гуманітарні та законодавчі механізми створювалися ще в мирний час і не були адаптовані до воєнного стану. Навіть реформи, які Верховна Рада ухвалює зараз у межах європейської інтеграції, розраховані на мирні умови й не враховують потреб воєнного стану.

За словами експертки, наразі уряд намагається латати законодавчі дірки окремими постановами, проте системно це не працює. Через відсутність чітких стратегічних критеріїв — яка саме зона є прифронтовою, 20 кілометрів чи 100 кілометрів від лінії фронту — громади позбавлені можливості прогнозувати свої бюджети та безпекові заходи. Ситуацію ускладнює й те, що статус територій постійно змінюється урядом. Це дезорганізує соціальну сферу: наприклад, один місяць школа в громаді працює онлайн як прифронтова, а наступного місяця статус знімається, що унеможливлює нормальне планування навчального процесу, роботи медицини та житлово-комунального господарства.

Постійні загрози відчувають не лише безпосередні зони бойових дій: до обласного центру Сум постійно долітають керовані авіабомби, а Одеса днями перебувала під безперервними тривогами, що паралізує діяльність установ та рекреаційного сектору Одещини.

Чи під силу громадам самостійно фінансувати ППО

Нещодавно уряд надав органам місцевого самоврядування право самостійно комплектувати та фінансувати мобільні групи протиповітряної оборони.

Проте, за оцінкою Людмили Покровщук, це рішення є суперечливим, зважаючи на суттєвий дефіцит місцевих бюджетів. Великі міста спроможні виділити ресурси на ППО, але малі сільські громади, де залишилося щонайбільше 1500 мешканців, а бюджети через війну скоротилися на 60%, не мають для цього фінансових можливостей та кадрів.

Окрім того, за словами експертки, залишається відкритим питання технічної ефективності: мобільні бригади не здатні самотужки протидіяти сучасним гібридним атакам ворога із використанням керованих авіабомб, реактивних безпілотних систем чи надзвукових ракет типу «Циркон».

Проблема інформаційного вакууму та моніторингу

Іншим серйозним викликом, на думку експертки, є неефективний моніторинг гуманітарної ситуації у прифронтових регіонах. Дані, які фіксуються місцевими громадами та подаються військовими адміністраціями до міністерств у Києві, часто не збігаються з реальною ситуацією на місцях. Ця невідповідність створює інформаційний вакуум, через що держава перекладає фінансове забезпечення безпекових ініціатив на плечі неспроможних місцевих бюджетів громад, які подекуди не мають людей навіть для укомплектування пожежних бригад.

Подібні виклики безпеки відчуває й Вінниччина: під час масованих повітряних атак область захищають зокрема мобільні вогневі групи Сил оборони, а прифронтовими маршрутами й досі намагаються пересуватися й ворожі агенти, яких затримують спецслужби. Питання спроможності громад у нинішніх умовах обговорюють і на рівні наукових конференцій за участі науковців та практиків публічного управління.