Ящик картоплі на брезенті: пенсіонер із Луки-Мелешківської створив волонтерський центр, що не зачинявся жодного дня

У селі Лука-Мелешківська волонтерський осередок виріс зі шматка брезенту на тротуарі й ящика картоплі з погреба. Його очолює пенсіонер Михайло Гулько, якого в селі називають «Дядя Міша».

Про це 30 жовтня інформує ВІТА ТБ.

Що перше я зробив: з погріба достав ящик картоплі, пару банок закруток, брезент, вийшов і став. До вечора ми відправили сім «Спрінтерів» — куди навіть відправляли, я й не знаю, бо їхали у всі військові частини. А ввечері люди почали задавати запитання: «А ви завтра будете?» І це по сьогоднішній день, — розповідає Михайло Гулько.

Історія осередку розпочалася на другий день повномасштабної війни — 25 лютого 2022 року. За понад два роки невелика ініціатива перетворилася на велику мережу підтримки українських захисників.

У довоєнному житті Михайло Гулько закінчив військове училище, був командиром військової частини, згодом працював у системі МВС та соціальним працівником. Напередодні повномасштабного вторгнення він вийшов на пенсію й мріяв про спокій.

Після цього просто прийняв рішення пожити спокійно, посидіти в кріслі-качалці, розвести качок, гусочок... Але війна не дала, — пригадує Михайло Гулько.

Перед самісінькою війною чоловік переніс важку хворобу й 19 днів провів під кисневим апаратом у лікарні. Тоді лікарка сказала йому, що він вижив, бо має особливу місію. Коли через стан здоров'я у військкоматі Михайлу відмовили, він зрозумів, що його фронт — допомога оборонцям у тилу.

З перших хвилин поруч із ним була дружина Таїсія. Подружжя живе на звичайну пенсію та виховує сина, який нині служить у лавах ЗСУ.

Просто все привозили, і ми пакували. Ми навіть не знали один одного, привозили так, що ми не знали їхніх імен... Жіноче серце радіє від того, що ми зробили хорошу справу для наших хлопчиків, що вони посмакують і їм буде якась частинка нашого тепла, — ділиться Таїсія Гулько.

Ініціатива одного чоловіка на тротуарі швидко згуртувала всю Лука-Мелешківську громаду. Місцева влада та бізнес одразу включилися в роботу.

Наша громада не стала осторонь від початку повномасштабного вторгнення. Багато людей згуртувалися й почали допомагати нашим Збройним силам. Михайло Васильович з перших днів розпочав свою роботу. У подальшому підприємці виділили приміщення, ми допомогли з обладнанням. Він організовує навколо себе небайдужих людей, тому що тільки в згуртованості наша сила, — зазначають у керівництві Лука-Мелешківської громади.

«Вулики зачекають — хлопцям треба ліжка»

З часом потреби бійців на передовій, у бліндажах та госпіталях ускладнилися. З'явилася гостра потреба в міцних компактних розкладних ліжках. Тоді до осередку долучився військовий у відставці та столяр Геннадій Сирота.

Думав, що волонтери — це «труси, носки, тушонка»... Але прийшов, подивився, чим вони дихають і що роблять. На той час треба було робити ліжка для наших хлопців. Мої хлопці ще досі воюють, служать, тому я перетягнув це ковдру на себе й почали робити ліжка, — розповідає Геннадій Сирота.

Виробництво меблів стало прикладом самоорганізації селян: коли не вистачало деревини, місцеві віддавали власні заготовки.

Хлопці мали вулики робити, побачили наші ліжка й запитали, чи підійде липа. Кажуть: «Вулики можуть зачекати, а хлопцям треба». Так само привозили ясенову дошку, з якої колись планували зробити стіл та лавки — «але війна, а стіл зачекає». Металеві елементи нам передає безкоштовно з заводу добра людина, а магазини надали болти й гайки. Мені залишається тільки це все зробити, зібрати докупи та відправити хлопцям, — додає майстер.

Окрім ліжок, у центрі шиють адаптивний одяг для поранених у шпиталях, тактичну білизну, ноші, спецкомплекти та навіть зимові муфти для рук. Також для спеціальних підрозділів виготовляють засоби захисту й ураження, так звану шрапнель.

Географія допомоги та прозорість до копійки

До осередку швидко доєдналися волонтери з інших куточків Вінниччини та України:

• Ямпіль;
• Гнівань;
• Сосонка, де готують напівфабрикати;
• Прибузьке;
• Якушинці;
• міські осередки Вінниці — «450», «Бабусина кухня», «Майстерня цукерок»;
• ветерани-афганці.

Матеріали для пошиття амуніції та одягу волонтерам безкоштовно постачають партнери з Литовської Республіки.

Кожна п'ятниця в центрі — день завантаження. На Харківщину, Запоріжжя, Донеччину та Сумщину вирушають по кілька бусів з устаткуванням, ліжками та домашньою їжею.

Головний секрет довіри до «Дяді Міші» — абсолютна прозорість. Михайло Васильович власноруч записує до спеціальних зошитів кожну внесену сотню чи навіть 10 гривень та кожне прохання бійців.

Стіни центру прикрашають бойові прапори з підписами бійців прикордонних військ, ГУР, 59-ї окремої мотопіхотної бригади та підрозділу «Мадяра». Особливе місце займає стяг із підписом загиблого захисника Мирослава, який у перші дні познайомив волонтерів із військовими.

Михайло Гулько зізнається: сили працювати далі дає пам'ять про полеглих та відповідальність перед тими, хто зараз на передовій. Він пригадує й непоясненні дива: коли ввечері волонтери просили знайти колеса для розбитого авто бійців, уже наступного ранку без попередження телефонував місцевий фермер і віддавав потрібні деталі.

Настільки поряд з нами зараз людей і військових, що, не дай Господь, мені доведеться їм сказати, що я вже не тут... Просто любіть себе, любіть країну — оце й буде одна з головних мотивацій, — підсумовує Михайло Гулько.

Від початку повномасштабного вторгнення волонтерський осередок у Луці-Мелешківській не зачиняв дверей ні на один день.

Місцеві жителі та благодійники постійно демонструють вагому підтримку воїнам. Спільними зусиллями громада формує щотижневі відправки на передову, забезпечуючи підрозділи всім необхідним.

Окрім допомоги армії, в обласному центрі працює пункт надання допомоги людям, які опинилися в складних життєвих обставинах. Це дозволяє підтримувати надійний тил та турбуватися про кожного, хто потребує піклування.