Родини військових, які зникли безвісти, зібралися на акцію в Ямполі
У Ямполі знову зібралися родини військовослужбовців, які зникли безвісти або перебувають у полоні. На акції обговорили, що можуть зробити родини, аби не втрачати зв'язок із пошуком своїх близьких — особливу увагу приділили фотографіям військових, які родини готують для чергового обміну.
Про це 15 серпня інформує ВІТА ТБ посилаючись на «Ямпільські вісті».
Розказувала сьогодні учасникам акції, які потрібні фото, якого розміру та оформлення, що має бути написано. Це інформація про військового, який зник безвісти, аби хлопці, звільнені з полону, могли його впізнати. Родини відгукнулися і пішли готувати фото. Ті, хто не зможе поїхати з нами, можуть підготувати фотографії, щоб ми роздали їх хлопцям в автобусах, — розповіла учасниця акції Олена Шостак.
Родини планують передати фотографії звільненим із полону захисникам, аби ті могли впізнати побратимів і, можливо, розповісти про них. Для когось така фотографія — просто зображення, для родини зниклого безвісти — це обличчя людини, яку вони щодня чекають удома.
Найважче у цій історії — невизначеність. Саме про це з родинами говорила психологиня Олена Манондіз — дружина військовослужбовця, яка досліджувала потреби сімей зниклих безвісти та займається питаннями комунікації з такими родинами.
До учасників акції Олена прийшла не з готовими рецептами, а з пропозицією бути поруч. Вона запропонувала родинам безкоштовні індивідуальні консультації, а також спільні зустрічі, де можна говорити про стрес, внутрішню стійкість, підтримку себе та життя в умовах невизначеності.
За її словами, найважливіше у спілкуванні з такими родинами — не нав'язувати власних оцінок і не змушувати людину «жити далі» чи, навпаки, постійно чекати. Кожна сім'я має право проживати цю невизначеність по-своєму.
Іноді найважче — просто бути поруч, не намагаючись змінити ситуацію. Сказати: мені не байдуже, я хочу бути корисною, я хочу допомогти, — каже Олена Манондіз.
Підтримка, за її словами, не завжди потребує правильних слів. Іноді це може бути допомога з дітьми, побутом, дровами чи водою. Те, що для когось здається дрібницею, для родини, яка живе в постійному очікуванні, може стати великою підтримкою.
Психологиня також готова проводити для громади безкоштовні заходи, аби люди краще розуміли, через що проходять родини зниклих безвісти, і були чутливішими до їхніх потреб.
А родини тим часом продовжують робити те, що можуть — готують документи, збирають фотографії, шукають будь-яку можливість отримати звістку.
