Реальні історії свідків Голодомору: страшна правда про геноцид українців 1932–1933 років
Страшні події 1932-33-го років — нестерпний біль українського народу, Голодомор або голодна смерть, яка забрала життя мільйонів українців.
Колективізація, нереальні податки та збори, перевищені хлібозаготівельні плани, вилучення зерна. Це був ретельно продуманий радянською владою злочин. Це був геноцид українського народу.
Трагічні події 1932-1933 років зачепили чи не кожну українську родину. Страшні то були часи, каже очевидиця голодомору Єлізавета Федотівна Стучинська. Їй було лише шість років, та жахливі кадри й досі стоять перед її очима. Родина вижила, бо мала трохи коштовностей та грошей, які обмінювали на продукти. Попри це, іноді доводилось їсти, що бачили. І це у Києві — великому місті.
У селах ситуація була ще страшніша. Українське село стало основним об'єктом злочину голодомору-геноциду. Річ у тім, що для комуністично-тоталітарного режиму село було ідентифікатором культурної приналежності до української нації. Саме тому деякі території районами заносили на, так звані, чорні дошки.
Найвразливішою категорією були діти. За даними українських демографів, в той час померло понад 1,5 мільйона хлопчиків і дівчаток віком до 10 років. Дитячий організм не міг перенести тортур голодом, і що найстрашніше — подекуди малеча ставала жертвами канібалізму.
Голодна смерть за непокору — такою була відповідь радянської влади на спротив українців комуністично-тоталітарному режиму.
Нагадаємо, вінничани та вінничанки вшанували пам’ять жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років та масових штучних голодів 1921-1923 і 1946-1947 років. Представники влади міста та області, громадськості, військові, правоохоронці, духовенство та небайдужі громадяни запалили лампадки і свічки пам’яті та поклали символічне колосся до пам’ятного знаку жертвам трагедії, що на Хмельницькому шосе.
