«Мені прийдеться жити вічно»: вінничанка, яка чекала на сина з фронту, тепер оберігає його доньку
У Писарівці на Вінниччині біля прозорого офісу розквітатимуть магнолії пам'яті загиблого захисника Олексія Полушина. Їх посадила мати воїна Надія, яка тепер разом зі старшим сином виховує його 12-річну доньку Машу.
Про це 5 жовтня інформує ВІТА ТБ.
Моя дитина дуже любила життя... Якщо Льоша казав: «не хочу чи не буду» — це було справжнє «ні». І дочка в нього така ж. Ці магнолії я посадила, щоб люди дивились, раділи і згадували мого Льошика, — ділиться Надія Полушина.
Вінничанка розповіла про сина — від його цивільної роботи у «Вінницяліфт» до останніх годин у рідному домі перед відправкою на фронт.
Олексій виріс у родині, де чоловіки традиційно ставали військовими: захисниками були його батько, свекор Надії та її старший син.
Від «Вінницяліфт» до саперної справи
Олексій навчався у Київському авіаційному інституті, проте після трьох курсів повернувся до Вінниці й працював на підприємстві «Вінницяліфт».
З початком повномасштабної війни рвався на фронт одразу. Рідні просили його залишитися: вдома потребував догляду старший брат із першою групою інвалідності, а ще підростала мала донька Маша. У серпні 2022 року Олексій отримав повістку і свідомо вирушив до військкомату.
Попри перенесену раніше хворобу Боткіна, чоловік виборов право залишитися у війську. Уже 18 вересня 2022 року його підрозділ потрапив під ворожий обстріл через зраду місцевого жителя. Поруч із воїном розірвався снаряд, але він дивом вижив. Відтоді мати щороку відзначала цю дату як другий день народження сина.
На фронті Олексій став сапером. Ще до війни захоплювався пошуком старовинних монет і мав власний металошукач. Коли бійцям на передовій забракло спецобладнання, родина відправила цей прилад на фронт.
Остання ніч у Писарівці
Бойовий шлях воїна проліг через Миколаївщину, Рівненщину та Донеччину. Улітку 2023 року, коли підрозділ рухався під Покровськ, Олексій зателефонував матері й попросив дозволу переночувати вдома разом із 12 побратимами.
За кілька годин родина все підготувала: зварила велику каструлю борщу, запекла картоплю, нагодувала захисників і натопила сауну, щоб бійці могли випрати речі та відпочити. Ця зустріч матері із сином стала останньою.
Прийшов до мене в кімнату може на 10 хвилинок... А потім передзвонив і каже: «Мама, вибач... Я так боявся, що я не зможу від вас відірватися». Він був дуже домашнім хлопцем. Його дім — це його фортеця, — пригадує мати.
Довгий шлях додому
Олексій зник безвісти під час виконання складного бойового завдання поблизу селища Георгіївка. Лише восени 2025 року його тіло офіційно ідентифікували за результатами ДНК-експертизи.
Мабуть, це дико звучить, але я зраділа, коли він знайшовся, бо всі ці страхи з танками, собаками, мародерами — вони пішли. Він вже був дома, — зізнається Надія.
Трагічним символом пам'яті стала й вінницька школа № 27, яку закінчив Олексій. Поверхом вище над ним жив Сергій Партика: хлопці ходили до одного дитячого садка, вчилися в одній школі й обидва загинули у Георгіївці.
Нині Надія Полушина — офіційна опікунка доньки Олексія. Разом зі старшим сином вона виховує дівчинку та береже пам'ять про її батька.
Вона живе з нами. У мене немає іншого виходу — мені прийдеться жити вічно. Мені ще треба дивитись за нею, ще хочу їй багато чого показати, — каже мати бійця.
Вшанування пам'яті полеглих воїнів триває по всій Вінницькій громаді. Зокрема, у Писарівці та інших населених пунктах округу облаштовують пам'ятні знаки та куточки шани на честь місцевих Героїв.
