Крижопільська громада тепло зустріла воїна, який повернувся з російського полону
Крижопільська громада тепло зустріла Анатолія Ткачука - 32-річного земляка, який повернувся з російського полону.
Про це 29 листопада інформує Крижопільська селищна рада.
Крижопільська громада затамувала подих. Селище завмерло в очікуванні дива, в очікуванні нього — свого Героя, воїна із Красносілки, Анатолія Ткачука. Він повертався додому. З полону, - йдеться у повідомленні.
Біля автостанції, не зважаючи на мряку, зібралася тисяча сердець. Діти, мов сонячні промінчики, тримали синьо-жовті прапорці. Учні та вчителі ліцеїв здіймали в похмуре небо жовто-блакитні кульки. Але найщемливіше — це були матері та дружини інших воїнів, які стискали українські стяги, молячись, щоб цей день став початком кінця їхнього очікування. Вони створили живий коридор вдячності та любові по обидва боки вулиці, коридор, по якому мав ступити незламний.
І ось нарешті, у прорізі дверей автобуса з'явився Анатолій Ткачук. Кожне обійми, кожен букет квітів, кожна гаряча сльоза — це була німа сповідь громади перед людиною, яка витримала 1153 дні військового пекла.
Шлях Героя
Зустріч продовжилася на площі біля Центру культури, де 32-річний ветеран спробував поділитися подробицями свого бойового шляху. Говорив важко, ніби звикав до звуку власного голосу на волі.
Розповів, що повномасштабне вторгнення зустрів на кордоні з Кримом. У перший же день, 24 лютого 2022 року, на Антонівському мосту, Анатолій отримав важке поранення, прикриваючи комбрига.
Ми йшли в колоні. Я був останній. Комбриг постукав по плечу: "Працюй зі мною в парі, будемо один одного прикривати". Позаду мене прилетіла міна, пробила бронежилет, я отримав наскрізне поранення легень. Коли впав, мене ще добив снайпер... влучив у шию.
Далі був майже місяць порятунку і переховування у Херсонській обласній лікарні, місяць, наповнений страхом бути спійманим. Звідти, не до кінця загоєний, він утік. Почалися чотири місяці окупації, де Анатолій із побратимами не здалися, партизанили, передаючи інформацію про ворожі позиції.
Наприкінці червня вирішили прориватися до своїх. Але, на жаль, натрапили на ворожий блокпост.
Нас розділили, побачили мої поранення, і так я потрапив у полон.
І тоді розпочався найстрашніший період: 1153 дні тортур, очікування та незламної віри…
Нагадаємо, команда Центрального регіонального центру Координаційного штабу провела на Вінниччині виїзні зустрічі у містах Липовець та Погребище з родинами полонених і зниклих безвісти військовослужбовців. Про це інформує Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими.
