Вінниця проводжає у вічність командира груп безпілотних систем

Андрій Гунько добровольцем став на захист України вже на другий день повномасштабного російського вторгнення. У війську пройшов усі щаблі від рядового до офіцера. З позивним «Директор» у лавах Сил територіальної оборони захищав Київ, далі у складі 45-го окремого стрілецького батальйону брав участь у бойових діях на харківському, донецькому, луганському напрямках. 

За мужність та героїзм, проявлені під Авдіївкою, був нагороджений відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест». Згодом опікувався підготовкою воїнів у навчальному центрі Чернігівської області «Гончарівське» та знову повернувся на передову. Цього разу на посаді командиром трьох груп 425-го окремого батальйону безпілотних систем. Загинув 29 березня. Воїну навічно залишилося 54 роки.

За своїм складом Андрій не був воїном. Це він зрозумів, коли вступив на навчання до Харківського вищого військового командно-інженерного училища. Там йому найбільше докучала муштра, необхідність підкорятися командам. Тож аби залишатися вільною людиною, він невдовзі залишив цей заклад, – розповідає мати полеглого Героя, знана волонтерка Юлія Вотчер. – Втім, із великою війною все змінилося. Андрій відразу долучився до оборони України, хоча через слабке здоров’я мав усі підстави уникнути призову. У лавах ЗСУ дуже багато працював над собою: коли одні ледве долали 50 км – пробігав 60, де хтось вважав 20 віджимань нормою – витягував 30 та більше… Я ледь не кожні десять днів бувала на передовій і бачила як Андрій ставав геть іншою людиною, зі сталевою волею та витримкою. Він ні на що не нарікав, хіба лишень тоді, коли змушений був готувати воїнів у тилу, адже думками перебував із побратимами у горнилі війни, куди рвався душею та тілом…

Народився Андрій Гунько у Вінниці 17 березня 1971 року. Після навчання у 33-й загальноосвітній середній школі закінчив факультет фізичного виховання та спорту Вінницького державного педагогічному інституту (тепер університет), а пізніше заочно – Тернопільський національний економічний університет. У цивільному житті працював на посаді директора компанії, що спеціалізується на вантажоперевезеннях. Разом із дружиною виростив сина, який став комп’ютерним генієм.

Андрій мав золоті руки. Всього того, що мав вміти як чоловік, його навчив батько Микола Митрофанович – любити землю, займатися бджільництвом, вправлятися з вудкою… За що б не брався, у нього все виходило якнайкраще, – каже Юлія Вотчер. – А ще Андрій був патологічно доброю людиною. Навіть риболовлею займався лише спортивною. Колись пожартувала, що прийду до нього на смажену рибку, то він тільки знизав плечима та відповів: “Я ж її тільки цілую та відпускаю”…

Прощання з Героєм

• Церемонія прощання з Андрієм Гуньком розпочнеться сьогодні о 12:00 у залі Вінницької обласної філармонії (автоколона для супроводу формуватиметься об 11:15 біля Будинку офіцерів, за адресою: просп. Коцюбинського, 37 і рушить через центр міста.
• Чин поховання воїна відбудеться близько 14:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Нагадаємо, Автоном Бунтар за власним покликом долучився до захисту України від початку повномасштабного російського вторгнення. Воював у лавах 120-ї окремої бригади територіальної оборони, а пізніше став у стрій 12-ї бригади спеціального призначення «Азов», де за ним закріпився позивний «Юзеф».