Від Сєвєродонецька до Покровського напрямку: вінницький ліцей увічнив 14 своїх учнів, які загинули за Україну
У дворі вінницького ліцею № 2 відкрили пам'ятний знак з іменами 14 випускників, які загинули, захищаючи Україну. На відкриття прийшли їхні рідні, однокласники, вчителі та нинішні учні.
Про це 23 вересня інформує ВІТА ТБ посилаючись на Вінницьку міську раду.
Сучасна молодь має знати ці історії, бачити й цінувати подвиг людей, які віддали за Україну найцінніше – своє життя. Пам'ятний знак на подвір'ї другого ліцею берегтиме імена 14-ох його випускників. Загалом пам'ятні знаки загиблим Захисникам відкрили вже у 24-ох вінницьких школах, — розповіла директорка департаменту освіти Вінницької міської ради Оксана Яценко.
Для одних ці захисники назавжди залишилися дітьми, для інших — друзями шкільних років. Тепер їхні імена щодня бачитимуть ті, хто навчається в ліцеї. На стелі викарбували 14 прізвищ Героїв, яких рідні не дочекалися з війни:
- Віталій Антонюк, солдат, — загинув 14 липня 2022 року біля Степової Долини на Миколаївщині;
- Дмитро Лізавенко, лейтенант, — загинув 11 червня 2022 року в Сєвєродонецьку на Луганщині;
- Олександр Любчак, молодший сержант, — загинув 10 травня 2023 року біля Спірного на Донеччині;
- Олександр Дворський, солдат, — загинув 20 жовтня 2023 року біля Синьківки на Харківщині;
- Сергій Ярмоленко, молодший лейтенант, — загинув 14 червня 2023 року біля Роздолівки на Донеччині;
- Павло Загниборода, майор, — загинув 21 січня 2023 року біля Красного на Донеччині;
- Артур Іванішин, капрал поліції, — загинув 14 лютого 2024 року в Григорівці на Донеччині;
- Юрій Швець, солдат, — загинув 15 березня 2026 року біля Воздвижівки на Запоріжжі;
- Юрій Білий, старший солдат, — загинув 8 квітня 2025 року біля Юнаківки на Сумщині;
- Петро Худик, солдат, — загинув 27 липня 2025 року біля Бойківки на Донеччині;
- Сергій Жук, сержант, — загинув 27 листопада 2025 року в Степовому на Харківщині;
- Сергій Карпенко, старший сержант, — загинув 17 лютого 2026 року в Металівці на Харківщині;
- Костянтин Добрянський, солдат, — загинув 14 квітня 2026 року біля Межової на Дніпропетровщині;
- Євгеній Жилинський, солдат, — загинув 11 липня 2026 року на Покровському напрямку.
За кожним ім'ям — історія мужності та любові до рідної землі, а ще родина, друзі й мрії, які захисник не встиг здійснити. Пам'ятні знаки дають учням змогу дізнатися, хто з випускників став на захист України, і почути розповіді людей, які знали їх особисто.
Спогади однокласників і рідних
Анастасія Корупчук навчалася з Костянтином Добрянським з першого по дев'ятий клас. За її словами, до нього завжди можна було звернутися по допомогу й бути певною, що він підтримає.
Костя завжди був веселий, добрий, усім допомагав. Не було такого, щоб його про щось попросили, а він сказав «ні». Він умів підтримати й розвеселити, був веселуном нашого класу. Я, напевно, на все життя запам'ятаю його усмішку, — згадує Анастасія.
Дружина Юрія Швеця розповіла, що він міг серед ночі поїхати на допомогу, якщо хтось її потребував, і дуже любив сина, батьків і брата. З перших днів повномасштабного вторгнення Юрій прагнув стати на захист України: спочатку служив стрільцем, згодом став оператором безпілотників. Приїжджаючи додому, він цікавився, як справляються побратими, і казав дружині, що не може залишити своїх хлопців.
Коли він приїхав у відпустку після поранення, ми багато говорили про майбутнє. Він казав, що ніколи так сильно не хотів жити, ніколи не хотів стільки всього планувати. У нас росте прекрасний синочок. Я старатимуся втілити мрії та плани, які ми будували разом, — розповіла дружина захисника.
Директорка ліцею Ірина Михайлова зазначила, що школа підтримує постійний зв'язок із родинами загиблих випускників.
Вони були учнями нашої школи. Для когось – однокласниками й друзями, для когось – братами, синами, чоловіками. Для всіх нас – захисниками України. Сьогодні їхні імена назавжди повертаються до рідної школи. Коли війна торкається шкільної родини, це вже не просто статистика. Це жива рана, — говорить Ірина Михайлова.
«Нехай ця стела стане місцем сили»
Мама Віталія Антонюка Світлана попросила учнів і вчителів згадувати випускників не лише в пам'ятні дні. Вона розповіла, що над робочим столом її сина висіли слова «Хто хоче, той і може». А коли його маленька сестра вагалася, Віталій брав її за руку й казав: «Коли страшно – зроби крок вперед». Тепер ці слова викарбувані на його пам'ятнику.
Чотирнадцять прізвищ. Чотирнадцять доль. Чотирнадцять життів, які мали тривати. Для нас вони – цілий світ. Я дуже хочу, щоб їх згадували не тільки в офіційні пам'ятні дні. Коли вам сутужно, підійдіть, подивіться на ці імена, порадьтеся з ними. Нехай ця стела стане місцем сили, — сказала Світлана.
До 125-річчя ліцею для родин загиблих випускників створили нагрудний знак із зображенням матері-берегині, яка випускає двох журавлів у вирій. Тоді його передали батькам полеглих захисників, а цього разу знак отримала ще одна мама, сина якої ліцей втратив уже після ювілею.
