У Вінниці водії громадського транспорту вчилися допомагати пасажирам на кріслах колісних
У Вінниці водії громадського транспорту проходять практичні навчання, щоб знати, як правильно допомогти людині на кріслі колісному потрапити до салону.
Алгоритм дій чіткий і відпрацьований: після зупинки водій опускає кузов тролейбуса або автобуса, щоб зменшити кут нахилу; відкриває двері, відкидає пандус і за потреби виходить допомогти пасажиру. Людину на кріслі колісному заводять у салон передом, а при виході спиною, щоб уникнути ризику травм.
Саме ці нюанси відпрацьовували під час тренінгу у тролейбусному депо «Вінницької транспортної компанії». Салон VinLine-тролейбуса з відкидним пандусом перетворився на навчальний майданчик, де водії тролейбусів, трамваїв і автобусів практикувалися діяти впевнено та з повагою.
Тренінг організував департамент транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради. Вчились правильно під’їхати до зупинки, коли потрібно відкинути пандус, а коли, просто опустити тролейбус, щоб кут заїзду став безпечнішим. Як допомогти людині на кріслі колісному та комунікувати з пасажирами.
Раніше ми вже проводили навчання для водіїв, зокрема щодо правильного під’їзду до “касельського” бордюру. Це справді важливо, адже для людей з інвалідністю навіть кілька сантиметрів між зупинкою й транспортом можуть стати перешкодою. Наше завдання – мінімізувати такі незручності. Зараз до міста повертаються наші захисники й захисниці, які отримали поранення на фронті, і для них особливо важливо мати можливість вільно пересуватися, – розповідає Андрій Сорокін.
Інклюзивний транспорт – цілий комплекс рішень: від облаштування зупинок до оснащення самих транспортних засобів. Саме водій – це перша людина, з якою контактує пасажир. І він повинен знати, як правильно допомогти: розкласти пандус, зорієнтуватися, чи має зупинка нормативний рівень, і, за потреби, фізично підтримати пасажира.
Тренінг провела амбасадорка безбар’єрності Вінницької міської ради та проєкту «Рух без барʼєрів», голова правління ГО «Гармонія». Людмила Нецкіна щодня користується громадським транспортом. Вона добре знає, як непросто буває подолати навіть кілька сантиметрів між зупинкою і дверима тролейбуса. Її головна порада водіям – не боятися допомогти, робити це правильно, адже така підтримка для людини часто означає набагато більше, ніж просто поїздку.
Ми разом із водіями відпрацювали алгоритм безпечної допомоги людям з інвалідністю під час посадки й виходу з транспорту. Людину на кріслі колісному потрібно заводити у салон передом, а вивозити – спиною. Це мінімізує ризики травм і робить процес безпечним і для пасажира, і для водія, – зазначає Людмила. – Якщо немає касельського бордюру, водій має під’їхати максимально близько до зупинки, відкинути пандус і, за потреби, допомогти людині потрапити до салону. У нових тролейбусах є система регулювання висоти кузова, тож можна зробити кут зручнішим. Це дрібниці, але саме з них складається комфорт.
Амбасадорка зазначає, що Вінниця сьогодні може бути прикладом для інших міст.
Більшість транспорту в нас низькопідлоговий, водії уважні й готові допомогти. Часто вони самі під’їжджають ближче, відкривають пандус, навіть без прохання. Це вже стало культурою. І приємно, що саме Вінниця формує цей стандарт людяності, взаємоповаги й безбар’єрності.
Андрій Сорокін додає: місто планує робити такі тренінги постійно, адже важливо, щоб кожен водій розумів свою роль у створенні зручного транспорту.
Серед учасників тренінгу водійка трамвая Марина Сіваєва, яка вже десять років працює у громадському транспорті Вінниці. Вона каже, що за цей час змінилося не лише обладнання транспорту, а й ставлення людей.
Людей з інвалідністю стало більше, і ми, водії, це бачимо щодня. Потрібно допомогти, вийти, переконатися, що все гаразд. Навіть якщо людина каже, що впорається сама, я все одно виходжу, дивлюся, чи безпечно вона зайшла, чи є місце в салоні, чи інші пасажири поступилися. Це вже звичка.
Вона додає, що поява «касельських» бордюрів помітно полегшила роботу:
Спочатку ми не звикли, було дивно. Але тепер навпаки – радіємо таким зупинкам. Ти під’їжджаєш ближче, стаєш рівно, трохи чекаєш і бачиш у дзеркалі, як людина спокійно заходить. Це зручно і для пасажира, і для водія.
За словами пані Марини, такі тренінги важливі навіть для досвідчених водіїв:
Ми всі знаємо правила, але завжди є дрібниці, які варто уточнити. Пані Людмила пояснює їх просто і людяно. Мова йде про повагу, довіру, про те, щоб наші пасажири почувалися спокійно й упевнено.
Після тренінгу водії знову за кермом. І, можливо, саме їхня уважність зробить чиюсь поїздку трохи легшою. Вінниця крок за кроком перетворює транспорт на простір без бар’єрів, де допомога не обов’язок, а звичне проявлення поваги.
Нагадаємо, безбар'єрність – це свобода, яка дозволяє знову робити звичні речі. Влітку цього року багатоповерхівка на вулиці Сергія Зулінського, 49 з типового будинку радянської забудови перетворилась на сучасний об’єкт, в якому та біля якого можна вільно пересуватися кожному мешканцю, незалежно від того робить це він самостійно чи з допомогою крісла колісного, як у випадку ветерана російсько-української війни Олексія Юрчалова.
