Спасо-Преображенський собор у Вінниці - історія храму, побудованого майже три століття тому

Цьогоріч маємо дві важливі річниці, пов’язані з будівлею вінницького Спасо-Преображенського собору. 265 років тому було завершено її будівництво, як домініканського костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, а 190 років тому в ній освячено православний Преображенський собор.

Детальніше про це розповіли у Музеї Вінниці.

Осередок домініканців

Осередок домініканців - членів католицького чернечого Ордену братів-проповідників - з’явився у Вінниці в першій третині XVII століття. Він розташувався на території нинішнього архітектурно-історичного комплексу Мури, поруч з осередком ордену єзуїтів. На цій ділянці домініканці мали відносно невеликі дерев’яні будівлі монастиря і костелу, зведені, ймовірно, на кам’яних фундаментах. Так тривало до середини XVIII століття, коли брацлавський земський суддя Міхал Ґрохольський і його дружина Анна з Радзімінських фундували будівництво мурованих костелу і кляштору на тій самій ділянці, але "дещо вище" від дерев’яних. Останні згодом було розібрано (ймовірно, після освячення нового костелу).

Будівництво велося протягом 1750-1758 років, а після його завершення Міхал та Анна Ґрохольські записали на утримання комплексу і його мешканців 30 тисяч злотих, забезпечених на Вороновицькому маєтку. Запис зроблено 27 грудня 1758 року у Терешках, волинській резиденції Ґрохольських. З боку домініканців його засвідчив провінціал Руської провінції Вінценти Спендовський.

В Музеї Вінниці навели уривок з цього документа з інформацією про старі будівлі та місцезнаходження нових:

Це є очевидна річ і явна правда, що коли в місті й[ого] к[оролівської] м[илості] Вінниці, яке лежить у Брацлавському воєводстві, костьол і кляштор в[ельможних] отців домініканців на плацах, конституцією тисяча шістсот сорок сьомого р[оку] тому ж кляштору у власність затверджених, з дерева збудовані, через свою древність і різні в цьому краї революції підупалі, до останнього свого прийшли занепаду, тоді вельможні їх милості панство Ґрохольські [...] для помноження хвали Божої [...] на тих же плацах, які Вінницькому конвенту отців домініканців належать на підставі прав, підтверджених вищеназваною коронною конституцією, і нині в їхній власності залишаються, костьол на честь Внебовзяття Пресвятої Діви Марії і кляштор de nova radice [лат. цілком наново] своїм власним коштом з Божою поміччю мурований для міцності фундувавши, вже до нього [...] цих їх м[илостей] ксьондзів домініканців під час урочистої процесії ввели.

Вінницькі домініканці за умовами фундації зобов’язалися відправляти щотижня по дві поминальні меси за батьків Міхала Ґрохольського і за батьків та брата Анни Ґрохольської, а крім того ще дві меси - за благополуччя самих доброчинців.

Новозбудований домініканський храм Внебовзяття Пресвятої Діви Марії був консекрований (посвячений) 4 березня 1761 року луцьким єпископом Антоні Еразмом Волловичем.

Також Міхал Ґрохольський у заповіті 1768 р. записав домініканцям чотири тисячі злотих на будівництво мурованого шпиталю для вбогих і призначив фундуш у розмірі 10 тисяч злотих "на утримання вбогих дідів і бабів" (затверджений конституцією 1775 року).

Як виглядав костел

Костел (завдовжки 42, завширшки 26 і заввишки (стіни) 16 ліктів) фасадом виходив на головну вулицю. Він мав дві незакінчені вежі (по обидва боки від центральної частини), на одній вежі розміщувалися дзвони. Бічні каплиці "при вежах" були продовгуваті, вузькі та низькі, а далі до пресвітерію - високі і "широко заокруглені". Фасад костелу і круглих високих каплиць - "гладкий, з карнизами", з вежами, "у трикутник закінченими", із залізними хрестами. У 1814 році весь костел був потинькований і побілений, "у багатьох місцях жовтим кольором". Костел, вежі, бічні каплиці, захристія і скарбець були покриті ґонтом. Купол над дахом костелу був оббитий білою англійською бляхою. На ньому зверху розташовувався залізний хрест, а в середині - "спижова сиґнатурка".

На фронтоні костелу над входом висів родовий герб Ґрохольських Сирокомля (у круглому медальйоні, прикрашений гірляндою). Стіни і склепіння костелу та захристії були повністю розписані al fresco. (У 1983 році виявлено розписи XVIII століття під шарами пізнішого масляного живопису і фарбування).

На хорах був десятиголосний орган з трьома міхами, покритий зеленим лаком. Дубовий амвон, з лівого боку нефа під аркою, також був покритий зеленим лаком. У костьолі, крім головного великого вівтаря було ще шість, розміщених у каплицях. Підлогу викладено цеглою квадратами. У наві стояли чотири великі дубові лави "з потрійним рядом сидінь", у пресвітерії - дві довгі окремі для ченців під час молитви, у каплицях - дві окремі лавки.

У підземеллі костелу знаходилися поховання монахів і крипта фундаторів. У візитації 1824 року також згадується невеликий цвинтар перед костелом, "муром від міста відмежований".

З огляду на значні обов’язки по парафії і чимале власне господарство, домініканцям доводилося брати на "службу" в костелі і кляшторі світських осіб для виконання функцій органіста, захристиянина, рефектарія, кухаря, фурмана тощо. На 1824 рік таких було вісім осіб, всі шляхетського стану. Крім того, наймали "парубків" для різних господарських робіт (1824 рік - сім осіб), здебільшого з місцевої православної громади. Також користувалися послугами цирульника, прачки, коминаря.

Православне духовенство

Від 1793 року Вінниця та Поділля перебували у складі Російської імперії, загарбані внаслідок другого поділу Речі Посполитої. Після розгрому Листопадового повстання 1830-1831 років серед репресивних заходів царату було закриття численних католицьких чернечих осередків згідно з указом Ніколая І від 19 липня 1832 року "Про скасування деяких римо-католицьких монастирів". У їх переліку опинився і Вінницький домініканський монастир. За рішенням київського військового губернатора, подільського і волинського генерал-губернатора Василя Лєвашова 14 листопада 1832 року подомініканський костел перейшов у відання православного духовенства.

Католицьку парафію, яка налічувала у Вінниці та навколишніх населених пунктах 4 400 осіб (794 двори), передали у відання капуцинів, відтак упродовж 14-26 листопада проходила процедура скасування кляштору. Всі ікони та костельні речі перенесено до монастиря капуцинів. 

25 березня 1833 року на свято Благовіщення в подомініканському костелі урочисто освячено православний Преображенський собор.

Нагадаємо, на території комплексу Домініканського монастиря (нині Спасо-Преображенський кафедральний собор ПЦУ) у Вінниці тривають археологічні дослідження. Роботи проводить Археологічна експедиція Вінницького обласного краєзнавчого музею. Керує роботами співробітниця музею, кандидатка історичних наук Ольга Манігда. У роботі експедиції також беруть участь науковці Музею Вінниці та студенти Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського і Донецького національного університету імені Василя Cтуса.