«Демографічна зима»: чому у Вінниці цього року значно менше першокласників

Вінницька громада, як і вся країна, зіткнулася з серйозними демографічними викликами. Цього року до шкіл Вінниці піде суттєво менше першокласників, а загальнонаціональна статистика свідчить про глибоку демографічну кризу, яку фахівці вже називають «демографічною зимою».

Про це 1 вересня у програмі «Один день» на телеканалі ВІТА ТБ говорить голова офісу міграційної політики, експерт із питань демографії та трудової міграції Василь Воскобойник.

Цьогорічна статистика готовності до навчального року наочно демонструє глибину демографічної проблеми на місцевому рівні. У Вінницькій громаді до першого класу цього року підуть понад 3500 дітей. На перший погляд, цифра є значною, проте вона приблизно на 400 першокласників менша, ніж минулого року, коли за шкільні парти вперше сіли 3890 юних вінничан, — йдеться у програмі.

Цей дефіцит учнів — не поодиноке явище для сіл чи невеликих містечок, він став відчутним навіть у великих містах і столиці. Загалом по Україні у навчальному році до перших класів пішли 252 000 дітей, тоді як роком раніше їх кількість становила 314 000. Таким чином, скорочення за один рік склало колосальні 62 000 першокласників. Фахівці попереджають: ця тенденція згодом переросте у хвилю скорочення кількості учнів у старших класах, а згодом — і студентів у вищих навчальних закладах, що неминуче призведе до закриття та оптимізації освітніх установ.

Загальноукраїнська картина: смертність перевищує народжуваність майже вчетверо

Міністерство юстиції оприлюднило критичні демографічні показники за перше півріччя. Ситуація в країні залишається вкрай складною:

• зафіксовано народжень — 73 000 дітей;
• зафіксовано смертей — 260 000 осіб.

Смертність в Україні наразі майже в чотири рази перевищує рівень народжуваності. Сьогодні щомісяця в країні народжується в середньому близько 12 000 немовлят, тоді як ще десять років тому цей показник сягав 32 000. Крім того, смертність зросла на 4% порівняно з першим півріччям минулого року, що є першим офіційно задокументованим зростанням цього показника за останні п'ять років.

Експерти пояснюють, що на цю негативну статистику значною мірою вплинув масовий виїзд жінок за кордон, де вони й народжують дітей. Це створює додатковий розрив між реальними показниками та офіційною внутрішньою статистикою країни.

Регіональні диспропорції: де ситуація найважча

Рівень розриву між народжуваністю та смертністю сильно відрізняється залежно від регіону:

• Донеччина (прифронтова зона) — на 1 новонародженого припадає 19 померлих;
• Херсонщина — співвідношення становить 1 до 14;
• Сумщина та Чернігівщина — на одну народжену дитину припадає 6 померлих;
• Центр та Захід України — ситуація оцінюється як відносно оптимістичніша.

Прогнози до кінця століття: чи пройдено точку неповернення

Як зазначає голова офісу міграційної політики, експерт із питань демографії та трудової міграції Василь Воскобойник, повернутися до показників 1993 року, коли населення України становило 52 мільйони людей, уже ніколи не вдасться. Якщо депопуляцію не вдасться стабілізувати, на країну чекає поступове згасання: частка літніх людей зростатиме, кількість дітей зменшуватиметься, а до кінця цього століття в Україні може залишитися мешкати лише близько 15 мільйонів осіб.

За різними оцінками, через повномасштабну війну за кордоном опинилися від 5 до 6 мільйонів українців. Прогнози щодо їхнього повернення є стриманими:

• оптимістичний варіант — додому повернеться близько 40% біженців;
• реалістичний варіант — повернути вдасться лише близько 20% тих, хто зараз за кордоном.

Що довше триває війна, то сильніше люди адаптуються до життя в інших країнах і менше планують повертатися додому.

Три головні фактори: що вплине на рішення людей повернутися

Окрім ключового безпекового фактора та завершення бойових дій, рішення українців щодо повернення залежатиме від порівняння умов за кордоном із тим, що вони реально матимуть в Україні. Експерт виділяє три найважливіші напрями.

Робота та заробіток. Робота важлива не просто як процес, а як можливість забезпечити гідне існування родини. Проте рівень заробітних плат в Україні об'єктивно відставатиме від показників західних сусідів щонайменше найближчі 5–10 років.

Доступне житло. Купівля власного житла в Україні залишається недосяжною мрією для більшості громадян. Часто люди, які виїхали з прифронтових областей до центральних чи західних регіонів, стикаються з надмірними вимогами та високими цінами приватних орендодавців і ріелторів. Не маючи фінансової можливості віддавати більшу частину доходів за оренду, вони вирішують просто виїхати з України. Виходом може стати активне будівництво державного соціального житла та надання його в оренду від імені держави, а не від приватних осіб.

Соціальна інфраструктура. Наявність якісних шкіл, дитячих садків та медичних установ є критичною. Якщо школи оптимізуватимуть або закриватимуть через дефіцит учнів, родини просто не захочуть повертатися у свої громади, оскільки дітям не буде де навчатися.

Глобальний тренд «демографічної зими»

Україна не є унікальною у своїй демографічній кризі. Наразі в країні на 10 жінок припадає лише 7–8 народжених дітей. Щоб чисельність нації залишалася хоча б на стабільному рівні, цей коефіцієнт має становити 22 дитини на 10 жінок.

Схожий критичний рівень народжуваності зараз спостерігається у Південній Кореї, попри її надвисокий рівень життя та технологічний розвиток. До війни коефіцієнт в Україні становив 14 дітей на 10 жінок — такий самий рівень народжуваності зараз зафіксовано в Польщі. За оцінками демографів, спад народжуваності є глобальним процесом: наприклад, у Китаї до кінця століття чисельність населення може скоротитися з 1,4 мільярда до 600 мільйонів осіб.

На що сподіватися та як діяти державі

У сучасному світі люди є найціннішим активом будь-якої країни, і глобальна конкуренція за них лише зростатиме. Головним викликом для України є створення умов, за яких громадяни бачитимуть своє майбутнє вдома. Держава має докласти максимальних зусиль для збереження соціальної інфраструктури та забезпечення доступного державного житла.

Попри складну ситуацію, залишається місце для обережного оптимізму. Після завершення війни очікується певне зростання народжуваності завдяки «ефекту відкладеного батьківства», коли родини зможуть втілити свої плани у безпечних умовах. Василь Воскобойник висловлює сподівання, що протягом найближчих 5–10 років Україна зможе оговтатися від руйнівних наслідків війни та розпочати побудову успішної країни мрії.

Питання повернення українців з-за кордону та адаптації родин уже неодноразово порушували й в інших матеріалах. Зокрема, психологиня раніше радила, як біженцям прийняти рішення про повернення, а полегшити цей процес юридично покликаний нещодавно ухвалений закон про множинне громадянство. Наскільки суттєвим є демографічний вплив війни на саму Вінницю, показує статистика: свого часу громада прихистила понад 44 тисячі переселенців, значна частка яких — діти.