Ексдиректор департаменту маркетингу міста та туризму Вінниці - єдиний український перекладач цьогорічного лауреата літературного Нобеля
Ексдиректор департаменту маркетингу міста та туризму Вінниці Олександр Вешелені — єдиний український перекладач цьогорічного лауреата літературного Нобеля — визнає, що читати Ласло Краснагоркаї — це виняткове щастя. А також дає цікаві поради, як взятись за прочитання не надто простого, але надзвичайно цікавого для сприйняття автора.
Про це 12 жовтня читаємо у дописі Олександра Вешелені у Фейсбук.
Після чималої лавини радісних дописів і вдумливих статей про цьогорічного лауреата літературного Нобеля (що, до речі, є сигналом здорового і щирого інтересу українців до культури своїх сусідів - і я не можу за це не подякувати всім дописувачам та автор(к)ам), настав час і мені сказати "дві слові" на правах (дав би Бог, поки лиш) єдиного його українського перекладача, - йдеться у повідомленні.
Мати змогу читати Краснагоркаї в оригіналі - виняткове щастя. Саме так говорять нині його співвітчизники, які зуміли розсмакувати звучання цих творів ще до великої міжнародної популярності - а таких не аж так багато, як нам може здаватися.
Це, зрештою, ставить величезний виклик для будь-якого перекладача - адже угорська не має споріднених мов, і знайти спосіб передати ритмомелодику й сугестивний чар більших чи менших текстів Краснагоркаї щоразу є надскладним завданням. Мої перші спроби зробити це у 2017 році показали, що це дуже енергоємний, але фантастично захопливий процес, коли кожне речення (як ви вже знаєте, часто дуже довге) потрібно прокручувати на язику по декілька разів вперед-назад, й обов'язково зачитувати вголос, з придихами "в дусі Ласло Краснагоркаї", крізь які проступає вся сила цієї дивовижної мови і її виражальних засобів, - пише Олександр Вешелені.
Він хвилюється, щоб ентузіазм, з яким зараз сотні а може й тисячі українців готуються до першого знайомства з творчістю нобеліанта, не був зруйнований страшилками про складність і часом нестерпність читання його творів.
Це зовсім не так. Зрештою, перша книжка від видавництва "Комора", проілюстрована неймовірними роботами Ілона Сільваші, потрапить у наші руки акурат тоді ж, коли відбуваються події в романі "Меланхолія опору" - наприпочатку грудня, посеред темряви й холоду, до яких українцям от уже четвертий рік як не звикати. Парадоксальним чином у цьому - фізично відчутному - царстві мороку ми можемо вловити ледь живе, але все ще присутнє мерехтіння людського в людині, від письменника, який нині дуже добре вловлює наш, український біль екзистенційної війни за себе і свою ідентичність (див. згадувану чи не всіма оглядачами новелу "Янгол пролетів над нами"), - зауважує Олександр Вешелені.
Олександр Вешелені наголошує на тому, наскільки точно в цій історії зафіксовано жахи насування терору й окупації, а ще - небезпечні наслідки "освобождєнія" силами маленьких, озлоблених, фашизованих диктаторів.
Перед тим, як вхопитися за читання його текстів, дуже рекомендую подивитися документальний фільм "Барон повертається додому", де автор повертається (як і його герой - барон Венкгейм) до рідного містечка Дюла. У ньому можна вловити ту характерну тональність, з якою Ласло говорить про себе, своє оточення, світ довкола і своїх героїв, - читаємо у дописі.
Постать автора, його доба й пошуки чогось правдивого поміж тотальної зневіри в людину, яка здатна бути лише звіром і руйнівником, у цьому випадку не менш важливі, аніж те, про що і як він пише - саме так стане зрозумілішим, як проста смертна людина спроможна перетоплювати досвід свого життя і життя довколишніх у такі монументальні, пульсуючі і небезпечно красиві згустки словесних, музичних, кінематографічних образів. І робити це майстерно й цілком щиро, та ще й з найтоншою іронією чи доречним гротеском - вже понад чотири десятиліття.
Напевно, особливістю цьогорічної нагороди для Краснагоркаї і її резонансу є сигнал, що на наших очах відходить доба великих майстрів, яких "більше не роблять" на світі, і з ними ми втрачаємо якісь дуже підставові зв'язуючі речі між індивідуумами, способи говоріння про себе й інших, можливості осягнення світу з позиції гіперлокальних досвідів, місць тотального замикання й ізоляції, крізь найглибші шари мови і сенсів. Як же добре, що Нобелівський комітет не став чекати ще довше, аби визнати - для Угорщини, для Європи, для світу великий привілей мати серед живих такі постаті, а ще більший скарб для людства - зберігати й примножувати охоплення їхньої творчості, - йдеться у дописі Олександра Вешелені.
Передзамовити роман "Меланхолія опору" можна на сайті Видавництво "Комора", а почитати кілька раніших перекладів Краснагоркаї авторська Олександра Вешелені - за посиланням.
Хто такий Ласло Краснагоркаї
Ласло Краснагоркаї — угорський романіст, сценарист, букерівський, а тепер ще й нобелівський лауреат. Краснагоркаї відомий своїми постмодерністськими (тут суперечки тривають), меланхолійними (тут все беззаперечно) романами, серед яких — «Меланхолія опору» (1989), «Війна і війна» (1999), «Повернення додому барона Венкгайма» (2016). Одразу додам, що Краснагоркаї щастить із перекладачами: так він двічі поспіль, у 2013 і 2014 роках, забирав американську Премію за найкращу перекладену книжку (Best Translated Book Award). Перший автор, якому це вдалося, — і все завдяки зусиллям Джорджа Сіртеша і Оттли Мульцет.
Як і один з попередніх нобелівських лауреатів, австрієць Петер Гандке, Ласло багато працює із режисерами, а точніше із одним конкретним — майстром авторського кіно Белою Тарром. «Сатанинське танго», «Гармонії Веркмайстера», «Туринський кінь» — все це спільні роботи двох митців. Про що? Про крах попереднього ладу, музику й апокаліпсис. Як? Чорно-біло, новельно, повільно.
Нобелівка Краснагоркаї — це продовження традиції нагороджувати кроскультурних письменників високої полиці. Його проза поетична і вишукана, лабіринтна і похмура. Він плавно переходить від філософських роздумів до міркувань про музику, свободу та вибір. Ласло пише довгими реченнями, адже крапка, як він вважає, належить Богові. Так весь роман «Гершт 07769» — нескінченне одне-єдине речення.
В рецензії на роман «Меланхолія опору», американський прозаїк Гарт Ріск Геллберґ зазначає, що Краснагоркаї «взагалі відмовляється від відступів, створюючи високу стіну слів, щільний чорний лавовий потік шрифту». А потім додає, що романи Краснагоркаї зухвалі, вимогливі, з тих, що «не для пляжу».
Що відомо про Олександра Вешелені
Олександр Вешелені народився 4 березня 1988 року у Мукачеві в родині педагогів. Освіту здобув у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського, де також закінчив аспірантуру зі спеціальності «Українська література». До переходу на посаду в міській раді працював викладачем, культурним менеджером та куратором низки мистецьких і просвітницьких проєктів, зокрема фестивалів «Intermezzo» та «Острів Європа».
Окрему увагу Вешелені приділяв проєктам, що поєднували культурну і туристичну тематику. Він був співорганізатором конференцій TEDxVinnytsia, менеджером і куратором мистецьких виставок, співавтором екскурсійних маршрутів і гастропроєктів, а також лауреатом премії METAPHORA за переклад есеїстики Ласло Краснагоркаї.
На посаду директора департаменту його було призначено 28 жовтня 2019 року. Після 6,5 років роботи в команді міської ради Вешелені залишив посаду, залишивши по собі масштабну культурно-туристичну спадщину.
Нагадаємо, у Вінниці затвердили план реалізації Стратегії розвитку туризму до 2030 року. Попри виклики пандемії, серед пріоритетів міської влади залишається розвиток сфери гостинності, старт і втілення амбітних та масштабних проєктів.
