В Україні з'явився єдиний стандарт госпіталізації до стаціонарів

Міністерство охорони здоров'я України затвердило Стандарт «Критерії госпіталізації пацієнтів для надання стаціонарної медичної допомоги». Відповідний наказ №1044 підписав міністр охорони здоров'я Віктор Ляшко. Документ встановлює єдині підходи до прийняття рішень щодо обов'язкової госпіталізації, продовження перебування, переведення та виписки пацієнтів у закладах охорони здоров'я всіх форм власності.

Про це інформує ВІТА ТБ з посиланням на Міністерство охорони здоров'я України.

Відповідність наведеним критеріям є необхідною, але не самодостатньою умовою: вона обґрунтовує доцільність стаціонарного лікування, проте не є автоматичним приписом госпіталізувати. Остаточне рішення ухвалює лікар з урахуванням клінічної картини, — йдеться у стандарті.

Загальні принципи застосування

Стандарт застосовується закладами охорони здоров'я всіх форм власності, що надають спеціалізовану медичну допомогу, а також фізичними особами-підприємцями з ліцензією на медичну практику. Для пацієнтів дитячого віку рішення щодо госпіталізації приймається індивідуально з урахуванням вікових норм фізіологічних показників.

Госпіталізація здійснюється у плановому та екстреному порядку. Планова госпіталізація передбачає обов'язкову наявність направлення від лікаря з попереднім узгодженням дати й часу. Екстрена госпіталізація не потребує попереднього погодження та здійснюється цілодобово незалежно від місця проживання пацієнта.

Втручання, що потребують стаціонарних умов

Документ визначає перелік медичних втручань, які через рівень ризику мають проводитися виключно в стаціонарі. Серед них — високопотокова киснева терапія, неінвазивна та інвазивна вентиляція легень, безперервний фізіологічний моніторинг, внутрішньовенна терапія, що потребує спеціалізованого нагляду, гостра ниркова замісна терапія, а також планова госпіталізація для кардіохірургічних втручань, зокрема операцій на клапанах серця, аорті чи імплантації кардіопристроїв.

Загрозливі для життя показники

Стандарт наводить конкретні фізіологічні порогові значення, за яких госпіталізація є обов'язковою. Це стосується показників дихання (наприклад, насичення крові киснем 92% і нижче на кімнатному повітрі), кровообігу (артеріальний тиск нижче 90 мм рт. ст.), тяжких електролітних порушень, гострих порушень ритму серця, а також порушень свідомості за шкалою коми Глазго 13 балів і нижче.

Окремо визначені критерії для травм високого ризику, гострих хірургічних станів, опіків, що потребують направлення до спеціалізованого опікового центру, а також гострої інтоксикації чи отруєння з порушенням свідомості, дихання чи гемодинаміки.

Захворювання та стани, при яких госпіталізація обов'язкова

Розділ IV стандарту деталізує показання до госпіталізації за понад 20 категоріями станів: кардіопульмональні декомпенсації, зокрема гострий коронарний синдром та тромбоемболія легеневої артерії; тяжкі інфекції та сепсис; тяжкі шкірно-слизові реакції гіперчутливості; гострі хірургічні стани та травми; урологічні, отоларингологічні та офтальмологічні ургентні стани.

Значну частину документа присвячено неврологічним ургентним станам — від гострого мозкового інсульту до рідкісних захворювань, як-от спінальна м'язова атрофія, розсіяний склероз чи хвороба Вільсона. Окремо прописані критерії госпіталізації до психіатричного стаціонару, зокрема при високому ризику самоушкодження чи суїциду, а також показання для осіб з особливо небезпечними та небезпечними інфекційними хворобами.

Стандарт також охоплює акушерські та гінекологічні ургентні стани — від прееклампсії та еклампсії до позаматкової вагітності, а також онкогематологічні, метаболічні, ендокринні та ниркові декомпенсації.

Соціальні показання до госпіталізації

Окремим розділом стандарт визначає соціальні показання — обставини, що створюють ризик неефективності амбулаторного лікування і не можуть бути усунуті протягом 24-48 годин за участі соціальних служб. До таких показань належать відсутність безпечного житла, нездатність до самообслуговування через когнітивні порушення за відсутності законного представника, підозра, що особа постраждала від насильства, а також неможливість забезпечити необхідний догляд чи моніторинг лікування вдома.

Госпіталізація за соціальними показаннями здійснюється з дотриманням принципу пріоритету амбулаторного лікування та має тимчасовий характер з переглядом рішення не рідше ніж кожні 24 години, — йдеться у документі.