Як переселенці створюють об'єднання. Ток-шоу "Всі свої"
Сьогодні у програмі будемо говорити про створення об’єднання переселенців у Вінниці.
- Чому, перебуваючи за сотні кілометрів від дому переселенцям так важливе спілкування в колі земляків?
- Що рухає лідерами спільнот ВПО?
- Чи вдається обєднанням переселенців ефективно співпрацювати з місцевою владою?
- Які проблеми виникають в людей, які вимушено поїхали з дому?
- Як створити місцеве комюніті, які послуги там можна отримати та чи справді це допомагає створити відчуття дому, коли ти далеко від нього.
З початку повномасштабної війни Вінниця прийняла 600 000 людей, які проїжджали місто транзитом. Наразі у Вінницькій міській територіальній громаді зареєстровано близько 46 тисяч переселенців (46 072). З них майже 12 000 – діти, 8 000 – люди похилого віку. За психологічною допомогою звернулись 6000 людей. За дорученням міського голови у Вінниці створено «центр речей», де ВПО можуть отримати одяг, взуття та іграшки. Також люди продовжують отримувати гуманітарну допомогу у вигляді продуктових наборів та засобів гігієни. Завдяки гуманітарній місії ООН вдалося залучити кошти на допомогу переселенців. Так фінансову допомогу отримали 36 000 осіб на загальну суму – 102 000 000 грн.
Зараз в Україні є близько 5,3 мільйона внутрішніх переселенців. Більшість – 55 % — це жінки. Ми знаємо, що в кожній четвертій сім’ї ВПО є люди з інвалідністю. І майже кожна п’ята сім’я має дитину віком від одного до п'яти років.
Станом на жовтень минулого року стабільну роботу мали лише 34% ВПО. 20% людей влаштувалися на гіршу роботу, нижчу за їхню кваліфікацію або з нижчим рівнем оплати. Тому що не було кращого варіанту. І це знову повертає нас до того питання їхньої потреби у фінансовій допомозі. Бо для четвертої частини ВПО допомога від держави – основне джерело доходу.
Понад половина людей орендує житло. Трохи менше, 30 відсотків – це люди, які живуть у родичів або друзів. Ще близько два-три відсотки мали своє житло в іншому регіоні, і там поселилися. І десь стільки ж людей жило у незнайомих людей, які їх прийняли в себе. А в колективних центрах залишилося жити лише близько чотирьох відсотків внутрішніх переселенців.
