У Гайсині попрощалися з 27-річним Героєм Олександром Личманюком
Гайсинська громада схилила голови у скорботі – в останню дорогу провели 27-річного захисника, солдата 59-ї бригади Олександра Личманюка, на позивний «Папай».
Про це 3 листопада поінформували у Гайсинській міськраді.
У скорботній тиші, крізь сльози, з квітами і жовто-блакитними стягами мешканці громади проводжали солдата Личманюка, схиляючи голови перед його подвигом і мужністю, - йдеться у повідомленні.
Олександр Личманюк народився 01.07.1997 у місті Гайсин. Був первістком у родині, тому батьки його обожнювали та готові були прихилити для нього небо. З 1 по 9 клас навчався у Гайсинській міській загальноосвітній школі N5. Загальну середню освіту здобував у Тульчинському ліцеї з підвищеною військово-фізичною підготовкою, готуючись до вступу у військовий інститут. Так і сталося.
По закінченні ліцею вступив у Львівську Академію Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. Не довчившись до офіцерських погонів, пішов добровольцем служити до 59-ї мотопіхотної бригади, у батальйон "Вінницькі скіфи". У досить молодому віці брав участь у антитерористичній операції та Операції Об'єднаних Сил на Сході України. Був учасником бойових дій. Мав поранення та численні контузії, але завжди повертався у стрій.
З юних літ був гарячим, вольовим та безстрашним перед будь-якою загрозою. Усе горіло в його руках: і готував смачно, і був справжнім хазяїном, і мав міцний кулак. А ще дуже любив свою молодшу сестричку Катрусю - завжди опікувався нею та оберігав від усього поганого.
Після повномасштабного вторгнення, маючи за плечима бойовий досвід, ненависть до путінських покидьків, ні миті не вагаючись, підписав контракт та пішов воювати у складі 59 бригади. Службу проходив стрільцем-санітаром мотопіхотного спеціалізованого відділення мотопіхотного спеціалізованого взводу мотопіхотної спеціалізованої роти мотопіхотного спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ) військової частини А1619.
З 9 грудня 2024 року перестав виходити на зв'язок із батьками, через кілька днів і з військовою частиною. Довгих 10 місяців вважався зниклим безвісти.
Час пошуків та очікування для родини став часом надій і сподівань…На жаль, репатріаційні заходи обміну тілами, зруйнували всі очікування.
За результатами експертизи ДНК воїн загинув 13 грудня 2024 року на Покровському напрямку, неподалік від населеного пункту Пушкіне.
У Олександра Личманюка залишилися: мама Альона, батько Сергій, сестра Катруся та уся родина, яка безмежно ним гордилася.
Земляки висловлюють щирі співчуття родині, рідним і побратимам солдата.
Поховали Захисника на кладовищі міста Гайсин на Алеї Слави з усіма військовими почестями.
Нагадаємо, на війні загинув командир господарського відділення, старший сержант з Барської громади Володимир Марценюк. Про це інформують у 70 Окремій бригаді підтримки.
