Вінниця проводжає у вічність Захисників України Артема Шевчука та Павла Лисенка
Війна забрала життя ще двох Героїв із Вінниці: сьогодні громада прощається із Артемом Шевчуком та Павлом Лисенком.
Обоє пішли до війська без вагань, бо любили рідну країну понад усе та самовіддано захищали її від ворога.
«За нами правда, за нами діти! Слава Україні!»
Саме такі слова написав Артем Шевчук дружині, коли йшов у бій, який виявився для нього останнім... Чоловік воював у складі 37 окремої бригади морської піхоти з червня цього року. 15 серпня у бою поблизу Волновахи Донецької області отримав важкі поранення, що призвели до смерті. Серце воїна зупинилося у лікарні 18 вересня. Йому було лише 36 років…
Артем Шевчук народився у Вінниці 14 лютого 1987 року. Навчався у 27-й міській школі. А потім у Вищому художньому професійно-технічному училищі №5. Все життя працював будівельником-монтажником. Дружина Олена каже, що Артему подобалося робити все своїми руками. Звести великий ангар для підприємства чи невеличку альтанку для сім’ї – не було для нього проблемою. Навпаки – приносило неймовірне задоволення.
Артемчик бачив красу в усьому й створював її навколо себе, але найбільшим його зачаруванням були краєвиди України. Казав, що ми з дитиною маємо побачити їх усі, а вже потім рушати у заморські мандри. Навіть у лікарні мріяв стати на протез і знову відвідати з нами Львів, а згодом побувати у Карпатах… Дуже багато мав планів на життя… Він та фахівці першої міської лікарні боролись за нього до останньої хвилини. На жаль, смерть взяла гору, – розповідає дружина Героя Олена. – За життя Артем був гарним сином для своїх батьків і став таким для моїх. Був люблячим татусем для нашої донечки. Саме заради її майбутнього пішов на війну. Говорив, що інакше не зможе дивитися в очі дитині та мені, й сам не зможе себе поважати…
Поховали Героя на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
«Честь військового» були для нього величними словами
Воїн Павло Лисенко із позивним «Покімон» сіяв паніку у лавах окупантів із 2014 року. Відстоював суверенітет держави у Луганській та Донецькій областях. Загалом у нього було 34-и ротації на схід України. Під час повномасштабного вторгнення росії Павло воював у складі 14-ї штурмової бригади Національної гвардії «Червона калина». На жаль, бій 16 серпня на Запорізькому напрямку став для нього останнім. Життя Захисника обірвалося у 29 років…
Бойові друзі Павла Лисенка з 14-ї бригади «Червона калина», дізнавшись про загибель «Покімона», здійснили на його честь смертоносний залп на голови окупантів та дали клятву мститися до останнього подиху.
Про це розповів батько Героя Вячеслав Петрович.
За його словами, «Честь військового» були для сина величними словами.
За час проходження служби колеги знали його як товариша з добрим серцем, котрий своєчасно підставляв плече в складних ситуаціях, допомагаючи своїм побратимам, ділився бойовим досвідом та знаннями, — каже батько воїна.
Павло Лисенко народився 12 липня 1994 року у Вінниці. Навчався у загальноосвітній школі №5. Змалечку був закоханий у бокс, тож батьки записали його до секції міської дитячо-юнацької спортивної школи. Наполегливість хлопчика – дала результат. Він неодноразово здобував «золото» обласних змагань і зрештою виборов звання Кандидата у майстри спорту.
Відразу після школи, Павло вступив до лав Національної гвардії України. Воював в АТО/ ООС, заочно закінчив Харківську Національну академію Національної гвардії України.
Пашуля був не тільки гарним воїном, а й єдиним люблячим сином і турботливим внуком. Він щиро любив життя, вмів кохати й був коханим. Проживав у цивільному шлюбі з коханою дружиною Анастасією та виховував двох синів Антона та Даніїла. Зробив офіційну пропозицію та мав намір відсвяткувати весілля у найближчу відпустку, – розповів батько воїна.
Останнім прихистком Героя стане Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Нагадаємо, до Вінниці на щиті повертається відданий син України Олександр Станіславчук. Чоловік став до війська за покликом серця.
