Три роки війни очима вінничан: історії Героїв, лікарів та волонтерів, які щодня наближають перемогу
Три роки тому у цей день українці в різних куточках нашої держави прокидалися під звуки вибухів, сигнали повітряної тривоги, сповіщень, що не вщухали ані на мить та дзвінків рідних. На іншому кінці дроту усі чули те, що боялися припустити навіть у думках: "Війна почалась".
Жорстока реальність нас об’єднала. Чоловіки ставали у чергу в ТЦК, аби захищати незалежність України, а жінки ховали дітей у бомбосховищах і попри страх, що паралізував, заспокоювали малечу, а також масово волонтерили.
Тоді жоден не знав, що Україну чекає далі та нам вдалося акумулювати свої сили, аби допомогти тим, хто цього потребує.
Благодійні фонди приймали сотні фур гуманітарної допомоги з-за кордону, підприємці – готували їжу та передавали її захисникам, які вже взяли до рук зброю, громади – зустрічали переселенців із півдня, сходу та півночі, а інші – зі сльозами на очах проводжали своїх рідних за кордон, аби вберегти від нещадного ворога.
Та були й ті, хто зустрів ворога вже у пікселі на сході України.
Про героїв, які віддали життя за незалежність, лікарів, що рятують бійців після поранень, і цивільних, які роблять усе, що в їхніх силах, аби наблизити мир — у ексклюзивному сюжеті.
Нагадаємо, військове братерство, підтримка і незламна згуртованість - про це і не тільки у третю річницю повномасштабного вторгнення росії до України розповідає Роман Ковальський - старший солдат 120-ї Вінницької бригади ТрО.
