Мати Героя розповіла про життя сина, чиїм ім'ям названо вулицю Вінниці

Одна з вулиць Вінниці сьогодні має ім'я Дмитра Білоконя — відважного захисника, який боронив Україну за часів АТО та під час повномасштабного вторгнення. Молодий вінничанин загинув у свій день народження — 29 липня 2022 року, коли йому виповнилося лише 27 років.

Про життєвий шлях сина, його дитинство, великі мрії та останній бій розповіла його мама Оксана Білоконь у програмі «Серце матері» на телеканалі ВІТА ТБ.

Мамуля, все буде добре, — казав Дмитро завжди, коли мати переживала за нього на фронті.

Дмитро Білаконь народився 29 липня 1995 року. У родині він був другим сином і зростав разом із на чотири роки старшим братом Сергієм. Мати згадує, що в дитинстві Дмитро був спокійним та невисоким хлопчиком — через кумедну звичку закладати руки за спину та виставляти вперед животик рідні жартома називали його «головою колгоспу». Хлопець дуже любив природу, футбол, риболовлю та тварин — удома він тримав жаб, тритонів і кішок.

Після школи Дмитро вирішив пов'язати своє життя з автомобілями, якими захоплювався разом із товаришем. Вступив до вінницького училища №11, де здобув фах рихтувальника та зварювальника автомашин. Мама описує сина як надзвичайно відповідального та чуйного хлопця, який ніколи нічого не вимагав від батьків, завжди намагався покращити життя людей навколо та був надійною опорою для родини.

Доросле життя та служба в АТО

З роками Дмитро помітно змужнів і витягнувся до 187 сантиметрів. Певний час родина перебувала на заробітках у Нижньому Новгороді, де Дмитро працював на заправці, а його мати — у магазині. Згодом вони повернулися в Україну.

У 2017 році, коли Оксана Олександрівна була змушена на три місяці поїхати до Сибіру, щоб доглядати за хворою на рак матір'ю, Дмитро прийняв самостійне рішення — піти на службу та не ховатися від армії. Так він потрапив до 58-ї бригади. Мама пригадує, що син ніколи не жалівся на труднощі, не показував страху й завжди казав: «Мамуля, все буде добре». На фронті він змужнів, став командиром та вірним побратимом.

Життя у Польщі та повернення на фронт

Наприкінці 2019 — на початку 2020 року Дмитро звільнився зі служби й після спроб знайти себе в Україні поїхав до матері та брата у Польщу, де працював на меблевому заводі. Родина нарешті змогла побути разом та відпочити: вони заробили кошти й Дмитро вперше у своєму житті поїхав на море, де були зроблені його останні мирні світлини.

Початок повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року застав родину в Польщі. Перші тижні принесли страшні новини — у Конотопі, де стояла колишня бригада Дмитра, одразу загинуло 12 військових. Хлопець рвався на захист України. Мати благала його залишитися та допомагати людям на кордоні, адже він мав автомобіль та знав польську мову. Дмитро дійсно допомагав перевозити біженців до Познані, але довго залишатися в безпеці не зміг. 24 березня 2022 року сів у автобус і повернувся в Україну.

Останній бій на Бахмутському напрямку

Дмитро потрапив до 72-ї бригади, яка тримала оборону на надскладному Бахмутському напрямку біля села Кадими. Разом із побратимами Льонею та Сашком виконував бойові завдання.

29 липня 2022 року, у свій 27-й день народження, Дмитро написав мамі останнє повідомлення: «Мамо, може не бути три дні зі мною зв'язку, я йду на завдання». Того дня захисники утримували вкрай невигідні позиції — без дерев та надійних бліндажів, протистоячи найманцям-вагнерівцям.

Ворожий снаряд влучив у сусідній бліндаж, де перебували побратими Льоня та Саша. Дмитро разом із товаришем Женею кинулися відкопувати друзів. Під час чергової спроби порятунку поруч прилетів ще один снаряд. Женю викинуло вибуховою хвилею та важко контузило, а Дмитро отримав смертельне поранення голови. Воїн загинув у свій день народження, зробивши все можливе для порятунку побратимів.

Квітуча пам'ять у рідній Вінниці

Для Оксани Олександрівни звістка про втрату сина стала жахливим ударом. Проте сьогодні жінка знаходить у собі сили жити далі заради пам'яті про свого сина-героя.

У Вінниці на вулиці, яка тепер названа на честь Дмитра Білоконя, його мати разом із небайдужими вінничанами висадила дерева й тюльпани. У майбутньому на цьому місці планують створити меморіальну стелу в пам'ять про полеглих Героїв.