«Тролейбус №15» вирушає у подорож до Вінниці: завітайте на розмову з авторкою
«Тролейбус №15» вирушає у подорож — до Вінниці. Завітайте 14 березня на зустріч з синоптикинею, журналісткою та письменницею Наталкою Діденко.
Про це інформують у “Видавництво Старого Лева”, завдяки якому побачила світ чергова книжка талановитої авторки.
Запрошуємо на зустрічі з синоптикинею, журналісткою та письменницею Наталка Діденко із книжкою «Тролейбус номер 15. Подорож у близьке минуле». Говоритимемо про пам’ять і місто, про маршрути, що поєднують минуле й теперішнє, та про історії, які стають спільними, — читаємо у запрошенні.
Зустріч з письменницею у Вінниці запланована на 14 березня, о 15:00, у книгарні «Герої» - вул. Миколи Оводова, 17/3.
«Тролейбус номер 15. Подорож у близьке минуле»: уривки з книги…
Щодня тролейбус їде вулицями Києва за своїм маршрутом. Кожна зупинка – це окрема розповідь, і йдеться не лише про історію вулиць та локацій. Книжка спогадів Наталки Діденко дає можливість зануритися в атмосферу Києва через призму особистих історій авторки.
Я терпіти не можу червоні гвоздики.
Розумію, що необ’єктивне і несправедливе ставлення до цих квітів – результат тривалої нав’язливої пропаганди, символу жовтневих подій 1917 року.
Червоні гвоздики в руках у «вождів» на високих трибунах під час радянських свят, вручення цих квітів ветеранам війни у школі, червона гвоздика в петлиці на якомусь фото чи портреті Володимира Леніна, однакові, ніби клоновані, кошики лише червоних гвоздик біля пам’ятників і меморіалів – усе це надійно глушило будь-які спроби моєї флористичної до них симпатії.
Нудний образ «вождів», приземкуватих літніх чоловіків у квадратних однакових костюмах на тлі похмурих трибун, не рятували навіть яскраві гвоздики, червоний колір розчинявся у їхній сірості. Починаючи з цієї трибуни асоціації з квітами набували зловісного вигляду.
Багато хто з мого покоління «не на камеру» може розказати, якими тортурами для нас були зустрічі з тодішніми ветеранами.
Школярів збирали до актового залу школи, і ми сиділи годину-дві чи й більше, слухаючи старшого чоловіка з орденами та медалями, який детально, довго і зазвичай нецікаво ділився спогадами про далеку війну.
Ми були непосидючими підлітками, чий авторитет можна було завоювати лише справжнім педагогічним талантом і аж ніяк не примусом та необхідністю сидіти так довго, без руху й розваги.
У дорослому віці ми зрозуміли, що ветеран був по-своєму щирим, учителі виконували накази з організації патріотичного виховання, а ми були звичайними підлітками, смішними та неслухняними.
У цьому спогаді червона гвоздика набувала й позитивного забарвлення – тільки-но в руках у вчителів з’являлися квіти, ми точно знали, що наші тортури скоро припиняться, зустріч добігала кінця. Проте все одно ця шкільна асоціація несвободи, примусу та задухи актового залу перемогла.
А ось червона гвоздика в петлиці піджака Володимира Леніна на фото чи портреті – це вже особисте.
Просто мені візуально не подобався вождь світового пролетаріату.
Він був якийсь вертлявий, низенький, кругленький, дещо хаотичний, кричав, весь час бігав, сильно розмахував руками, голосно неприємно сміявся і противно казав: «Ну что же вы, батенька!» . Оце «батєнька» мене особливо дратувало. Звичайно, цей образ значною мірою був створений радянським кінематографом, однак моя багата уява відторгала будь-яку прихильність до вождя. Включно з червоною квіткою в петлиці.
...Неподалік зупинки «Печерський міст» був квітковий магазин. Ясно, що там продавали здебільшого червоні гвоздики. Між іншим, вони завжди були одними з найдешевших квітів. Але ситуацію, як завжди, рятував приватний бізнес та працьовитий український народ. Особливо той, який мав городи та дачі.
На зупинці, прямо на бордюрах, навесні, влітку й восени люди продавали свої квіти.
У відрах і банках з водою стояли й радували око бузок, нарциси, тюльпани, неідеальні, але такі милі червневі троянди, соняшники, айстри та хризантеми.
Восени діапазон народної флори звужувався, особливо коли вже температура повітря знижувалася, а підсумкової роботи на заміських городах додавалося. І людей, і квітів на зупинці явно меншало.
І ось одного осіннього дня я збиралася на весілля до своєї найкращої подруги. Найближче місце купити квіти по дорозі – тролейбусна зупинка «Печерський міст».
Про червоні гвоздики у квітковому магазині не могло бути й мови. І я хвилювалася, чи буде щось пристойне й адекватне урочистій події у благословенних народних відрах з водою.
Якось не одразу я їх побачила. Ті квіти, про які мріяла.
Бо з вікна тролейбуса нікого не було видно, і я вже похнюпила носа, що доведеться їхати аж на Бессарабку, а потім повертатися. Це було вкрай незручно.
Але я все ж вийшла на зупинці й не пошкодувала.
Трохи далі звичного місця стояла жінка, і коло неї у великому відрі пишалися казковою красою величезні хризантеми.
Світло-фіолетового, бузкового кольору, на довгих ногах, стрункі, з величезною гордою квіткою-головою, а пелюстки були ніби злегка присипані тонкою прозорою пудрою сивого відтінку.
Це був він, Сивий Принц. Сорт хризантем.
Чи знаєте ви, що в Японії, наприклад, хризантема є національним символом, а у Китаї існує спеціальне свято милування хризантемами?
У Китаї садові форми хризантем почали вирощувати з 551 року до нашої ери, у світі відбуваються неймовірні фестивалі хризантем, їхніх сортів налічують понад десять тисяч, хризантеми прикрашають пихаті палаци та скромні городи, словом, квітка ця породиста і знаменита.
Хризантеми не належать до моїх улюблених квітів, хоча неабияк мені подобаються неймовірним калейдоскопом кольорів. Але той сорт, який трапився мені в правильному місці у правильний час, завжди буде наймилішим. Принц, що рано пізнав життя. Сивий Принц.
Відтоді згадка про зупинку «Печерський міст» часом мене підбадьорює – не варто поспішати розчаровуватися, якщо ти не одразу побачиш у вікні те, що хочеш.
Іноді просто треба вчасно вийти – і на тебе обов’язково чекатиме прекрасний Сивий Принц.
Нагадаємо, «Письменницький вікенд» у Вінниці зібрав майже два десятки учасників, які почули лекції та отримали індивідуальні консультації від авторитетних лекторок. Про це інформує департамент маркетингу міста та туризму Вінницької міськради.
